Свинцеві хмари тиснуть на мізки,
Заграви сяйвом обрії палають.
Ідуть до бою наші вояки —
Вкраїну від чужинців визволяють.
Кружляє за вікном осінній лист,
Сухий, пожовклий, немічний від часу.
Відпочиває наш артилерист,
Духмяного попивши з хлібом квасу.
Зненацька сильний вітер налетів
І буревієм зжер примарне світло;
Ураз наш кулемет зацокотів, —
І на узліссі сотні іскр розквітли!
Вже гуркіт у десятки децибел
Кацапів і жидів із ніг збиває!
Літає полем отаман Орел, —
Шаблюкою більшовиків рубає!
Ляхи собі хотіли, як завжди,
Галичини столицю підкорити,
Та врятувались ґазди від біди, —
Вітовському вдалось їх захистити!
Тривожна ніч позаду — Львів живе!
Стрілецький дух звитяги тут витає!
Вояцтво наше рідне, січове,
Прадавнє місто файно захищає!
Припруться ще загарбники нові
З Москви, Берліна й підлої Варшави,
І прагнутимуть зайди кочові
Позбавити нас предківської слави.
Та Перуновим гнівом їх поб’ють
Хоробрі лицарі Дажбога й Хорса —
Відчують вороги всю їхню лють,
Правдиву й щиру, без дурного форсу!
Йдучи у вир кривавої війни,
Дажбожий лицар відчував натхнення,
Бо мав, окрім коханої жони,
Від Шаяна святе благословення!
Урвався й волинянам вже терпець —
І грізно наїжачилось Полісся:
То Клим Савур і Бульба-Боровець
Гамселили московське мракобісся!
За Україну, вільну від жидви,
Від німців та поляків навіжених,
Від хижої москвинської братви
Загинув Орлик від катів скажених.
Та не візьмуть чужинці нас на глум,
Бо ми — народ упертий, незнищенний:
Відкинем геть гидкий, нікчемний сум,
За волю розпочнем двобій священний!
Бандюг зустрінуть залповим вогнем
Шухевич, Болбочан і Коновалець,
Що розітнуть Ареєвим мечем
Купчистих хмар загонистий багрянець.
Очолять ще і Ґонта, й Залізняк
Сталеві лави дужих гайдамаків,
І не візьме ніякий переляк
Славетних отаманів Чучупаків!
Низький уклін завбачливим батькам,
Що вчили нас зневаги до чекістів!
Довічна шана нашим воякам
За знищення кремлівських терористів!