СВІТЛОСЛАВ - останній ведичний правитель - імператор стародавньої імперії Русі – України, народився в м. Києві, у 942 році, прожив коротке, але повне славетних подвигів життя. Про його Віру, мужність і честь, дипломатію та уміле ведення чисельних війн по звільненню своїх прадавніх земель від ворожого гніту написано чимало, як художніх, так і наукових книжок. Але, вся ця література страждає одним суттєвим недоліком: вона написана з християнської історії (іс–тори–я). Отже, повної довіри, така брехлива писанина не заслуговує.

Не треба далеко ходити. Давайте згадаємо комуністів та і нинішню «псевдо наукову еліту». Що вони писали про царських чиновників? Всі-то вони роз - такі сякі! Всі до одного лиходії і негідники. Історія Русі починається з Біблійних часів тощо. Про Суворова «забули» написати, що він придушив повстання Пугачова і взяв Варшаву, про Єрмолова, що нещадно розстрілював Чеченців. Добрими у них були тільки декабристи і революціонери, хоча покидьків і серед них вистачало. Чи могли християни написати щось правдиве про Князя, вірніше імператора, який люто ненавидів християнство і всіма силами з ним боровся? Звичайно ж, ні. І все-таки є достовірні письмові джерела в яких діяльність Світлослава відображена цілком правдиво. Перш за все, це записи Руських, національних, Літописців - Відунів. Те, що вони таємні - не біда. Їх не для нинішньої масонської науки писали, а для своїх нащадків. До свого адресанта, вони, якраз і дійшли! На літописи Волхвів спирався колись у своїй «Історії Росії» М. Ломоносов. Другим, вірогідним письмовим джерелом про Світлослава і його героїчні війни, можуть слугувати літописи арабів та болгар. Мусульманські та Болгарські хроніки не упереджені, їхнім літописцям, брехати, не було чого. Вони однаково ставилися і до ведичних Русів і до християн-греків. Були і ще одні літописи? Ми маємо на увазі архів Казані. Після завоювання ханства її архів опинився в бібліотеці Івана Грозного. І цар, і його бояри архів ханства напевно читали, особливо те, що стосувалося історії Русі. І, швидше за все з цього джерела в сім'ях нащадків бояр про Світлослава склалося зовсім інше уявлення, ніж у тих, які сліпо довіряють брехливим християнським літописам. Шкода, що до цих пір так і не знайдена бібліотека царя Івана Васильовича. Її книги дуже багато чого могли б змінити в розумінні того хронологічного брехливого процесу що у нас називається історією.

Християни називали Світлослава Київським Кон- азом (Князем), але, як відомо, Світлослав володів не лише Києвом. Київське князівство, було, лише його вотчиною. Під владою Світлослава об'єдналися племінні союзи всієї Русі. Одна Новгородська земля за своїми просторами перевершувала будь-яку європейську державу того часу. Але й вона була лише частиною Великої імперії Русі, однією з провінцій, імперії Світлослава. Так, саме, імперії. На Русі великий князь означав теж саме, що і імператор. Недарма Романови вважали себе великими князями, і анітрохи цього титулу не соромилися. Але ні про Руську імперію, ні про Руських імператорів, в західних хроніках - ні слова. Все точно так само, як і раніше за часів Даріїв і Македонських ... Навіть тоді, коли Світлослав приєднав до Руської імперії Камську Булгарію і, розгромлену їм, Хазарію, північний Кавказ і заснував на березі Азовського моря Тмутараканське прикордонне князівство. На Заході він так і залишився маленьким київським князем. У кращому випадку - королем. Але, Бог з ним з Заходом, з ним все зрозуміло. Питання в іншому: чому Світлослава не називають імператором всієї Русі наші руські вітчизняні літописи? У них він теж Київський князь, а Русь хоч і велична, величезна країна, але не імперія, а зборище князівств? Що це, як не підігравання християнському Заходу? Як здавна говорили на Русі: «Ворон ворону око не виклює». Християнська, звірина солідарність? Але чому на шкоду власному народові, своїй національній минувшині? Невже вся справа тільки в солідарності? Щось тут не так. Може християни замовчуванням про єдину могутню Руську імперію часів Олега, Ігоря та Світлослава, тим самим намагаються зняти з себе відповідальність за його загибель?

У візантійських хроніках лишилися описи зовнішності сина Ігоря і Ольги, Руського славетного Кон- аза (князя) Світлослава. Уважно читаючи їх, можна помітити, що він дуже схожий на тих, хто з’явився майже через пів тисячоліття після нього, - на славетних лицарів Запоріжжя, Українських козаків. Та й сміливістю, відвагою та чесністю, військовим умінням та героїчною вдачею цей мужній воїн, що вславився у віках своїми героїчними походами й перемогами над чисельними ворогами, теж дуже схожий на них. Не випадково українські художники часто малюють Світлослава з козацьким оселедцем на голові й у козацькому одязі.

У літописах говориться, що вперше Світлослав узяв участь у битві з ворогами ще зовсім маленьким хлопчиком. Він був на полі бою верхи на коні серед київських дружинників і кинув спис у бік ворога. Отак з ранніх літ привчав князь Ігор свого сина до ратного ремесла, опікувались, та навчали Світлослава, Волхви – воїни та Відуни! Коли Світлослав виріс, то все його коротке (942 – 972 рр.), але славетне життя минуло в походах, у боротьбі з усіма тими, хто зазіхав на Землю Руси – України. Як розповідає невідомий автор «Повісті временних літ», Світлослав був дуже не вибагливий у побуті. Він їв ту ж просту й грубу їжу, що і його дружинники, спав просто неба, поклавши під голову сідло. А як вирушав на війну, то заздалегідь посилав до ворогів посланця з грізним попередженням: «Іду на Ви!». За роки його князювання територія стародавньої Русі була відвойована у ворогів, та повернута і приєднана до імперії Русів. Замовчують, сучасні, ортодоксальні християнські історики і про переможні військові походи Світослава на захід та північ, близький схід і південь, все робиться, для того, щоб про цього славетного Князя – Волхва, нічого не було достеменно відомо, сучасним Українцям – Русинам.
Як ми знаємо з історичної літератури, з приходом християнства, на Русі почалася велика смута. За багатьма даними, спалахнула, саме справжня громадянська війна. Крім усього іншого, на Русь хлинули, нібито для охорони місіонерів, полчища християн-хазар, шведів, поляків, візантійців і німців. Тут все ясно: «хворого» чужорідною ідеологією супротивника потрібно було якомога швидше добити. Щоправда, знову не вийшло, добити не вдалося. Але все одно Русь розпалася і дуже ослабла. Швидше за все, так воно могло і бути? Християнські літописці, замовчуючи про єдину могутню ведичну Руську імперію, тим самим нівелюють нашу стародавню минувшину, яка налічує десятки тисяч років. Мовляв, Русь була роздробленою не тільки в християнську епоху, вона такою була завжди, а християни навпаки, намагалися її об'єднати ... Вони забувають про Античну добу,імперію Русів, знаменитих воїнів – жінок, Амазонок, тощо!

Що б вони не писали там, на Заході і в нас, ми повинні знати, що Русь і в часи останнього ведичного правителя Світлослава була імперією, це факт, і від нього нікуди не подітися. Світлослав був Величним князем всіх Руських земель. Або, як кажуть на Заході, - імператором. На півдні він підпорядкував своїй державі печенігів, на заході уклав союз з прийшлими в Панонію ведичними уграми. Історики стверджують, що Світлослав створив коаліцію проти ненависної йому Візантії. І вони в чомусь мають рацію. Це так. Але Візантія для руського імператора була тільки початком його боротьби із Заходом. Не треба з Руського правителя робити дурня. Величний син Русі - України, був тонким дипломатом і політиком. Світлослав добре розумів хід історії. Усвідомлюючи які сили рухаються із Заходу і хто за ними стоїть, він напевно, знав про довгострокові плани наших ворогів. Світлослав був не просто полководцем і правителем, він мав ще й Жрецьке посвячення. Інакше йому нічого б не вдалося. Удар по Волзької Булгарії і Хазарії було завдано їм для того, щоб позбавити Захід можливості атакувати імперію Русів зі Сходу. Хазарію Світдослав не вважав головним супротивником свого царства. Він чудово розумів, що затіяли господарі західної цивілізації і для яких цілей використовували Хазарію.

На Руську землю часто чинили набіги племена войовничих хазарів. Вони спустошували і палили села і міста, забирали в рабство людей. І вирішив Світлослав покласти цьому край. Зібрав він свою хоробру дружину і вирушив у похід. У кількох битвах погромив зарозумілі хазарські війська, завоював їхні міста і села. З хазарською небезпекою було покінчено назавжди. А Світлослав не став після цього повертатися до Києва. Його дорога пролягла на Кавказ до річки Кубань, де жили племена, які називалися Ясами і Косогами. І їх, перемогла Світлославова дружина, і вони стали платити Києву данину.

Тому, відразу ж, після падіння хазарії, Свілтославом, були створені особливі психологічні умови для переходу хазарських християн у Ведичну Віру. Тмутараканське князівство - дітище Світлослава на півдні, для таких цілей і будувалося. Приблизно те ж саме, що і табір євреїв в Синайській пустелі. Максимально ізольоване місце, далеко від Русі і дуже близько до Хазарії. Фактично, на її території. Зрозуміло, що хозарським русинам, при їх переселенні на Русь минути Тмутараканське князівство було неможливо. Всі дороги з Хазарії на Захід йшли через нього. У Тмутараканському князівстві для переселенців були створені ідеальні умови не тільки для життя, але й для психологічного - духовного відродження. Дивно, чому це питання істориків не цікавить, чому така дивна назва - Тмутаракань? Темрява тарганів? Там, що на березі Азовського та Чорного морів побутувало царство цих комах? Ні, звичайно. Тарганами, в насмішку, називали Ведичні Русичи, населення яке втікало з Хазарії, після її розгрому, християнських одноплемінників. Таргани завжди біжать з будинку, який покинутий своїми господарями. Ведичну релігійну реформу з хазарськими біженцями Світлославу перешкодила довести до кінця його рання смерть. І не печеніги були головними, її організаторами, як вважають ортодоксальні історики, а швидше за все християнські фанатики з тих, кого Князь - Жрець намагався знову перетворити в Оріїв - Русів. Не розуміють історики і ще однієї «чудасії» Світлослава: навіщо йому потрібна була Болгарія Дунайська? Адже все настільки просто, достатньо трохи подумати. По-перше, для того, щоб визволити братів по крові – болгар, і знову повернути їх до стародавньої Вірі. Світлослав знав, що болгар і сербів греки хрестили насильно, і далеко не всіх. Значить, була надія. Як оповідають візантійські хроніки, Ведичні болгари відразу ж поповнили армію Світлослава і билися вони з греками гідно. І, по-друге, що було немаловажним, по Дунаю йшла водна дорога на Захід, де спливала кров’ю в нерівній боротьбі з Німецькою імперією, Балтійська Русь, і, звичайно ж, до кордонів, наступаючого на Схід, християнського світу. Нарешті, Болгарія була відмінним плацдармом для наступу на Візантію.

Добре розуміли задуми Світлослава і християни. Ось чому за Болгарію почалася неабияка колотнеча. В цей час Візантія втягла Світлослава у війну з Болгарією. Руський імператор здобував у тій війні перемогу за перемогою. І це дуже стривожило візантійського імператора, який смертельно боявся зростання могутності Русі. Він уже шкодував, що закликав Світлослава. А той переміг у ще одній важливій битві під містом Доростолем на Дунаї. Але тут із далекого Києва прийшла тривожна звістка: місто взяли в облогу войовничі племена печенігів. Вони скористались тим, що князь із дружиною аж у Болгарії, і хотіли завоювати Київ. Швидко спорядив Світлослав своє військо і поставив на чолі його Воєводу Претича. А слідом за ним рушив і сам з великою дружиною. Військо швидко дісталося до Києва, де з ходу розгромило печенігів. Не вдалося знову, ворогові, здійснити «чийсь» підступний план.

Отак вчинивши,пішов Світлослав із дружиною в болгарські краї знову, щоб довершити розпочату справу. І там знову розпочалася запекла війна. І знову тривожився тим візантійській імператор, бо сила Русі зростала в нього на очах. Побачив Князь – Волхв, що Візантія за його спиною підмовляє болгар нападати на Руську дружину і хоче вже й сама втрутитись у боротьбу, і послав імператору її своє знаменито – грізне попередження: «Іду на Ви». І хоч зовсім невелике було його військо, Світлослав перемагав у кожній битві, так дійшов до столиці Візантії Царгорода і став під її стінами. І тільки великою даниною відкупились візантійці та попросили у Світлослава миру.
Після приєднання Дунайської Болгарії до Руської імперії, в Константинополі тут же відбувається переворот, нерішучого Никифора Фоку змінює рішучий і владний Іоанн Цимісхій. Проти Світлослава був висунутий заходом кращий християнський стратег. Але, незважаючи на це, біля Адріанополя в 969 р. армія Цимісхія була повністю розгромлена. І щоб укласти мир він був змушений прийняти всі продиктовані йому Світлославом умови. Після цієї перемоги Захід впав у смуток. Негайно імператор Священної Римської імперії послав Іоанну Цимісхію допомогу зброєю і продовольством. Венеція, незважаючи на те, що Константинополь був її торговим конкурентом, виділила йому десять своїх військових галер. Але не хотів примиритися з поразкою Цимісхій. І миру він попросив тільки для того, щоб виграти час, зібрати проти Світлослава величезне військо і відплатити йому за всі поразки. Іоанн Цимісхій готувався до реваншу. Нова війна з Візантією почалася взимку у 971 році. Візантійський імператор, віроломно порушивши мирний договір з Руссю, і з величезною армією перейшов Родопські гори та вторгся до Болгарії. Одночасно з його військом в Дунай увійшов Візантійський флот.

Спочатку візантійці відбили у Русів столицю Світлослава - Переяславець. Потім підійшли всією своєю армією до фортеці русичів – Доростола. На цей раз Іоанн Цимісхій у своїй перемозі не сумнівався. Оточило візантійське військо дружину Світлослава у місті Доростолі і вимагало, щоб здалися Руські воїни, бо сили їх надто малі. І звернувся до своїх воїнів славетний Руський Князь – Волхв із такими словами: « З хоробрістю Предків і з тією думкою, що Руська сила була досі не переможна, будемо мужньо битись за життя наше. У нас немає звичаю рятуватися втечею на батьківщину, але, або жити переможцями або, вчинивши знамениті подвиги, вмерти зі славою». Цемісхій знав, що в другій війні з Руссю на одного русина припадає десять його воїнів. Знав про таку невідповідність сил і Світлослав. І не даремно свою маленьку армію він розташував у неприступному Доростолі. У столиці Переяславці у руського правителя зимувало всього шість тисяч дружинників. Доростол же стояв на березі Дунаю. Поруч з ним, обнесений високим міцним тином, спочивав, витягнений ще восени руський флот. Але якщо руський правитель і полководець знав про намір Іоанна Цимісхія порушити договір і почати зимову компанію, та ще з усією своєю армією, то чому він не подбав про посилення своїх сил? Ортодоксальні історики вважають, що Світлослав не знав про напад греків, що вони його застали зненацька.
Як би не так. Світлослав був ким завгодно, але дурнем, цей правитель Русі, ніколи не був. І не потрібно нас дурити надалі. Світлослав відмінно знав про віроломство греків. Він був прекрасно обізнаний про наміри свого супротивника, і не одному договору з християнами не вірив. Чому знав, і чому не вірив? Та тому, що сам спровокував на напад, Іоанна Цимісхія. По - перше, - він зробив вигляд, що повірив запевненням греків про мир, і відпустив на Батьківщину основні сили свого війська. І по - друге, Світлослав залишив у Болгарії таку маленьку армію, що у грецького імператора і полководця виникало бажання напасти, і як можна швидше, щоб встигнути покінчити з противником, до приходу головних Руських сил з Києва. І він це зробив. Але сили Світлослава виявилися не в Переяславці, а в Доростолі. І знищити їх було справою непростою.

Почалася вкрай непотрібна грецькому імператору облога. Але, саме ця облога, була необхідна Світлославу. На себе, Руський полководницький Геній виманив зі свого лігва – Константинополя, християнського звіра. Виманив з усіма силами імперії. Тепер треба було цю гігантську армію максимально послабити. Для такої справи, йому, шістнадцяти тисяч Руських воїнів було цілком достатньо. Ось чому, славетний Руський полководець і імператор біля стін Доростола одну за іншою дав грекам три битви. Сама грізна і кровопролитна була третя.
Після двох битв, греки вирішили, що Русичі видихалися і пора готуватися до штурму цитаделі. Для цієї мети до стін Доростола вони підкотили величезну облогову вежу і стали з неї обстрілювати з катапульт фортецю. Природно, русичі одразу ж зреагували. Після зібрання дружини було вирішено п'ятистам воїнам вийти з фортеці і зруйнувати вежу. Звичайно, було зрозуміло, що всі вони смертники. Але зі смертю мужів не погодилися їх войовничі дружини. Вони пред'явили Великому Князю вимоги, щоб він дозволив загинути замість мужів ім. Цікаво, що князь від бажання жінок не відмахнувся, він його прийняв. І ось на ранок з вежі фортеці вийшло п'ятсот з ніг до голови закутих в броню Руських лицарів. Облогову вежу вони зруйнували, але, оточені з усіх боків греками, до вечора геройськи загинули ...

Зі стін фортеці чоловіки бачили як внизу зімкнутими рядами б'ються їхні дружини. Як під натиском ворога їхні ряди поволі тануть. Воїни стояли, зціпивши зуби, у деяких з очей від безсилля текли сльози. Що зробив Світлослав, давши дозвіл загинути на очах у чоловіків їх дружинам? Психологічно, він підірвав своїх воїнів. Вночі на Раді, на нього дивилися люди, які прагнули загибелі всьому візантійському воїнству. І не важливо, що на кожного з них припадає по десять греків. Русичів це вже не хвилювало. Військо вимагало від свого полководця битви. Битви на смерть, до кінця. Поки не буде знищений останній християнський воїн.
Як ми бачимо, руський імператор Світлослав був ще й блискучим психологом. Чи можна такого Князя – Волхва, якось обдурити, або в чомусь легко і просто переконати? Звичайно ж, ні. Тому, не треба думати, що Світлослав не знав про намір греків. Всі їхні наміри він організовував сам. Влаштував їхній армії справжнісіньку пастку. І остання битва, тому, підтвердження! Візантійці, хоч і обережені в літописах, але описують, і загибель Руських жінок, і останній бій у Доростола досить правдиво. На думку грецьких літописців, врятувало армію Іоанна Цимісхія тільки чудо! Маленьке Руське військо вийшло за стіни фортеці, щоб перемогти. Перемогти всю їх величезну армію! Перші три години битви йшла на рівних, потім під тиском Русів греки стали задкувати. Їх імператор ввів у бій свій останній резерв, десятитисячний корпус кінноти катафрактаріїв - безсмертних. Він обрушився на праве крило армії Світлослава, яке прикривали кіннотники болгар і печенігів. Болгари і печеніги геройськи гинули, але так і не відкрили флангу руської піхоти. Бачачи небезпеку Світлослав передислокував з лівого свого флангу на правий важку панцерну кінноту угрів. Три тисячі мадяр, залишки болгар і печенігів зупинили натиск безсмертних і тим дозволили армії Світлослава наступати далі. Армія Цимісхія опинилася в критичному положенні, греки гинули тисячами. Дух його війська невдовзі міг бути зламаний. Імператор не знав, що робити? Але, тут раптово, почалася дуже сильна злива. Потоки води, хмари піднятого вітром мокрою пилу обрушилися на обидві армії. У такому шквалі годі було й думати про продовження битви. Але не гроза зупинила Русів. Громовержець Перун був їх Богом, стихія грози тільки надихала воїнів на смертельну битву. Справа була в іншому: Світлослав зрозумів, що гроза - знамення. Справу вже зроблено. Армія імператора Візантії знекровлена і втратила свою боєздатність. Пора було подумати і про своє військо. Адже і у союзників втрати були значні. Багато виявилося поранених. Вони ще знаходилися в строю, але могли стекти кров'ю. І Руський полководець дав сигнал відходу у фортецю. Грецькі літописці наступ грози визнали за диво, яке врятувало їх армію. Десь і в чомусь, вони виявилися праві. Не будь грози, невідомо щоб сталось з їхнім військом. Але врятувала гроза не їх армію. Вона зберегла боєздатність Руської дружини. Християнські літописи описують дивні речі? На їхню думку, у другій болгарській компанії Візантія перемогла. Але тоді виникає кілька запитань:
Перше питання: чому тоді імператор Іоанн Цимісхій перший попросив у Світлослава миру, причому, на умовах самих, що ні на є, кабальних, для імперії? Чи не простіше йому було добити свого супротивника? Можна було навіть і не добивати, просто заморити Руську дружину голодом. Для подібних дій в нього були всі умови: поруч Візантія, та й болгари - християни йому допомагали. Армія ж Світлослава на чужині, і замкнена у фортеці ... І раптом переможець, володар християнської імперії починає просити миру у свого переможеного супротивника? Це-раз! І друге. Якщо вже грецький владика хотів убити Світлослава, то чому він цього не зробив під час переговорів?

Візантійський історик Лев Диякон описав зустріч імператора Цимісхія і Світлослава після укладення миру. Оточений численними слугами, у дорогому вбранні, обвішаний прикрасами із золота й коштовного каміння, зупинився імператор на березі Дунаю і став чекати появи Світлослава. А коли до берега пристала лодія (так називались великі Руські човни), Цимісхій не міг упізнати у ній Світлослава. В лодії сиділи всі одинаково зодягнені воїни. І тільки один із них, чия сорочка була трохи біліша, ніж в інших, одклав у бік весло, встав і звернувся до імператора. Це й був Світлослав! У нього, як пише історик: «Очі сині, брови густі, вуса довгі і покуйовджені, борода голена, а голова обстрижена, - тільки довга чуприна висіла на маківці…» - очевидно, саме в цьому й бачать наші художники подібність між Світославом і його далекими нащадками – козаками Запорожцями.

Тож, випадок був просто ідеальний. Досить було мати поруч двох-трьох хороших лучників. Світлослав сидів у човні без обладунків в одній сорочці. А за Цимісхієм стояла ціла свита охоронців. Досить було дати їм знак і всі проблеми відразу б вирішилися.
Напевно, імператор Візантії був людиною дуже шляхетною?. Піти на такий крок не дозволила йому честь? Як би не так! Ще недавно він легко і спокійно порушив мирний договір з Руссю, атакував руські дружини раптово, все це він зробив віроломно без тіні сумніву. А тут раптом став таким благородним? Що за психічна трансформація? Просто, на початку війни Іоанн Цимісхій був упевнений у своїй перемозі. Після тримісячної облоги Доростола й, особливо, після останньої битви він її втратив. Питається: що ж змусило імператора Візантії терміново просити миру у Світлослава? На це питання не відповідає жодний християнській літопис. Всі, як змовилися. А між тим відповідь проста. На нього відповіли хроніки арабів! Наприклад, Олександрійській літопис говорить, що під час війни Іоана Цимісхія в Болгарії, його столицю раптово обложила Руська військова дружина. Константинополь же був і без армії, і без флоту. Доля імперії висіла на волосині. Саме з цієї причини грецький імператор терміново попросив у Світлослава миру на кабальних для себе умовах. І як би йому не хотілося, ніяк не міг його вбити під час переговорів. Тепер Світлослав, був йому потрібний тільки живим.
Про те, що Руський полководець Претич, з усією Руською військовою дружиною обложив столицю Візантії, розповідає і Ведичний літопис. Про цю подію у протистоянні двох імперій добре було написано у М. Ломоносова в його праці з історії Росії. Шкода, що його праця до нас дійшов лише фрагментарно.
Виходить, що війна була Руссю не програна. Геніальний полководець Світлослав зробив так, як і задумав! Залишилося довести компанію до кінця взяттям Константинополя. Іоанн Цимісхій дізнався про те, що Руська дружина висадилася біля стін його столиці вже після третього бою. Інакше б він зрозумів план Світлослава і, напевно, ще з боєздатною, сильною армією поспішив би назад до Візантії. Частину своєї армії на чолі зі своїм кращим полководцем Вардою Скліром, залишив би, щоб утримувати Світлослава в Болгарії, швидше за все, він би так і зробив ...

Але сталося непоправне. Після третьої битви біля стін Доростола його армія надломилася. Віра в перемогу над Руссю згасла, обоз був переповненим пораненими,почалося дезертирство. Щоб врятувати становище, в імператора Візантії, залишилося останнє: - умовити Руського Князя - Волхва і стратега, укласти мир. Мир за всяку ціну. Інакше - кінець! Яке ж було здивування візантійського імператора, коли Світлослав на мирний договір погодився. Він продиктував свої умови: заявив, що відведе свою армію з Болгарії, але Болгарія залишиться незалежною, візантійська ж армія повинна з неї вийти, негайно. Крім того змусив християнського імператора за його віроломство виплатити контрибуцію зброєю та іншим військовим спорядженням. Зажадав також, що б візантійці на зворотний шлях його армії видали хліб та інші припаси.
Виникає слушне запитання, чому раптом, такий відступ у Світлослава від своїх планів? Адже Візантія стояла вже на колінах. Залишилося її добити. А все дуже просто, Світлослав знав, те, чого не знав Іоанн Цимісхій, інакше б переговори з греками могли піти зовсім в іншому напрямку. Світлослава повідомили, що на Русі почалася смута. Її підняли відразу ж, після відходу з Києва на Візантію війська Претича. Підняли смуту християни. В основному біженці з Хазарії. Очевидно, з одного боку спрацювала християнська солідарність, з іншого смуту спеціально підготували ті таємні окультні сили, які ніяк не могли змиритися з тим, що психіка Князя - Волхва їм виявилася недоступною. Зате зі свідомістю старшого сина Світлослава, Ярополка, впоратися вдалося. Молодий київський князь став виступати на стороні християнської діаспори. На противагу батькові взявся за відбудову зруйнованих Світлославом християнських храмів, став читати християнські книги і переслідувати Ведичних Волхвів. Християнська діаспора Русі, в Ярополку, тут же побачила свого лідера. З подачі темних жерців по всій Руській Імперії почалися християнські виступи проти війни Великого князя з Візантією. І взагалі, за його відхід від влади, заворуха охопила всю державу. І сили її міцніли. Справа в тому, що всі основні контингенти Руської військової дружини опинилися в поході. А ті, що залишилися не могли подолати смуту, і чекали підходу свіжих сил.

Проти старшого сина Світлослава, Ярополка, спробував виступити його молодший син Олег. Юнак, як і батько, мав міцну незламну психіку. Темні, це давно вже знали. Тому він був ними засуджений, як безперспективний і непотрібний. Третьою кандидатурою, на місце Світлослава, був підставний, християно – юдейський, якби то, його син від Древлянка Малки – Василь – Володимир? Та це ще один підлий християнський обман? Насправді, він був сином Рабина від жирівки Малки, що це правда, говорить той факт: - згадайте слова Княгині Рогніди з Полоцька, яка на пропозицію так званого «Володимира» вийти за нього заміж, відповіла: «чоботи рабичу знімати не буду», християнські, ортодоксальні історики трактують слово «рабич», як «раб», та ми всі добре знаємо, що рабів у Ведичній Русі ніколи не було, тому це є ще один історичний обман. З ним, як і з Ярополком, теж працювали. Але він у темного жрецтва був у перспективі.
Так от, про смуту на Русі стало дуже скоро відомо в Доростолі. І Світославові потрібно було вирішувати - продовжувати війну, або ставити на місце свого недолугого нащадка, Ярополка, разом з тими, хто його висунув і підтримує. Великий князь вибрав останнє. Щоб вести боротьбу далі, потрібно було убезпечити собі тил. Ось чому Світлослав пішов на мирний договір з Іоаном Цимісхієм, і чому він змушений був зиму вати на острові Березань. Потрібно було дочекатися, поки на Русі вляжуться навколо нього всі пристрасті, а його син Ярополк, нарешті, прозрівши, зрозуміє батька і знешкодить християнські виступи. Для цього Світлослав послав на Русь Претича, і вірного Свенельда.

Прийнято вважати, що Світлослава вбили підкуплені Візантією печеніги, Хан Куря відрубав йому голову, зробив з неї чашу та пив з неї вино на бенкетах, отримуючи таким чином силу славетного воїна Світлослава? Все це видумки християнських виродків, і їм подібних, недолюдків. Можливо, печеніги і брали участь у нападі на корабель Світлослава. Тому на них, потім, все і звалили. Але вбили Великого князя не печеніги. Його отруїли свої ж. Можливо, посланці того ж Ярополка - руські християни. І вбили останнього Ведичного імператора Русі не в бою. Бою просто не могло бути. І ось чому. Була весна - повінь. У такий час кораблі по воді на веслах легко долали пороги. Їх, не було потреби, тягнути волоком, по березі. Руський бойовий корабель на воді, як фортеця, повна досвідчених воїнів. Як до нього дістатися? Кругом глибина. На коні вбрід не під'їхати. Чергова брехня? Світослава, знову намагаються виставити дурнем. Мовляв, на коні він би був для печенігів недосяжний. Тобто, якщо б вони його чекали, то в степу його кіннотою і зустріли б. Насправді, печенігів в степу не було. Тому кіннота Свенельда хвацько доїхала до Києва. Світлослав підстрахувався. І не тільки від печенігів, але і від своїх. Адже човен на воді, та ще весною в розлив, що фортеця. І все-таки ця фортеця його не врятувала, і ось чому?
Князя – Волхва, Світлослава, смертельно боялась Візантія, повернення його до Києва, ще більше, смертельно боялись і християни Русі, тому в змові з християнами – хазарами та греками на острові Березань, в усті Дніпра, його помічникам було продано отруєне вино, яке «довірені особи», йому і подали для пиття за трапезою, яд (повільна отрута), спрацював на сьомий день, коли ладьї підпливли до острова Хортиця, Князь – Волхв помер, його було спалено за тодішньою Ведичною традицією Русів на Хортиці, а попіл схоронено в потаємному місці, на тому ж острові.
Безстрашний Воїн Світлослав став одним із улюблених національних героїв. Про нього складали легенди і пісні, навіть вороги. І його славне ім’я не загубилося в віках. Воно й сьогодні, через велику відстані часу, гордо звучить для нас, Світлославових нащадків, у назві нашого Козацького полку імені Світлослава Хороброго !

Тож, хай восторжествує Свята Правда, про цього славетного імператора Руси – України, Воїна – Волхва, Світлослава, а славні нащадки дослідять нашу істину минувшину, та відкривши правду про підле вбивство Князя – Волхва, християнами – хазарами, воздадуть їм по заслугам.
Слава Героям, Слава Русі – Україні, вічна ганьба підлим вбивцям, Князя – Волхва СВІТЛОСЛАВА!

Анатолій Турченко,

26 вересня 2012 року