Існує думка російських дослідників, що ніби у Середньому Подніпров'ї на основі племен русів склалося державне утворення «Руська земля»¹. За А. Насоновим, «Русская земля» утво­рилася у другій половині IX ст. у часи спаду хозарської переваги в цьому регіоні. У В. Барана не виникає сумніву, що у V-VII ст. слов'янських русів не існувало, як і не існувало з цього часу назви «Руська земля».²(На­сонов, 1951. - С. 44).

Про племя русів часто згадують у своїх працях історики та географи Х ст. східних держав. У своїй енциклипедичній праці, яку Мутаххар ібн Тахир ал-Мукаддасі (ал-Макдісі, родом і з Ієрусалиа) завершив у 966 р. на замовлення візира Саманідів, повідомляється, що «на вологому острові-фортеці, оточеному озером, яке їх [захищає] їх від ворогів проживало племя русів у кількості 100 000 осіб. Немає в них ні ріллі, ні посівів. Межує їхня країна з країною слов'ян, і вони нападають на них, годуються з їх праці і заберають їх у полон»³.

Про північноєвропейські і також нечисленні маргінали - вікінги, або нормани, Є. Черних зауважує: «Норманів в первинній появі їх на материку цікавили лише завоювання і грабіж. Стрімкі морські пересування і прекрасна військова організація викували з них першокласних воїнів. І лише дещо пізніше, в 9-10 ст., їх цікавило вже захоплення владних позицій, придбання статусу родоначальників новоспечених династій. Під їх рукою формировались нові соціальні організми: адже майже всі північноєвропейські держави випробували їх потужні і нестримні напади. Так в Євразійському ядрі склалася ще одна складна соціально-політична ситуація, хитросплетіння якої люди намагаються вирішити аж до III тис. н.е.»⁴

За князювання сина шведа Рюрика - Ігоря були початі два нових походи на Візантію. Під час першого походу (в 941 р.) давньоруський флот пройшов чорноморське узбережжя від Босфору до Пафлагонії, але у вирішальній битві під Константинополем візантійці завдали поразки флоту Ігоря, спаливши частину його «грецьким вогнем» (горючою сумішшю)⁵.

У історичній праці - «Книга відплати» («Liber antapodoseos»), одного з найавторитетніших латинських істориків X ст. Ліудпранда Кремонського (920-972 рр.) читаємо: «Ближче до півночі мешкає якийсь народ, який греки (Greci) за зовнішнім виглядом називають руссю, ми ж по місцезнаходженню іменуємо їх норманами. Адже на німецькій мові nord означає північ, a man - людина, тому-то північних людей і можна назвати норманнами. Королем (rex) цього народу був [хтось] по імені Ігор (Inger) (на думку О. Назаренка, форма Inger відображає, мабуть, безпосередньо скандинавомовне звучання імені), який, зібравши тисячу і навіть більше кораблів, з'явився біля Константинополя»⁶.

Варяги, зауважує Б. Рибаков, використовувалися на Русі в X-XI ст. як наймана військова сила. Князь-варяг Ігор в 942 році "посилав по варяги за море, запрошуючи їх іти війною на греків"⁷. Наймане варязьке військо, яке, за правління варяжської династії Рюриковичів, на думку М. Брайчевського, «постійно втручалося у державні справи Русі»⁸. Київський князь Ігор, якого давньоруська генеалогічна традиція вважає сином шведа Рюрика, покликаного на князювання слов'янськими і фінськими племенами північно-заходу Східної Європи (за хронологією «Повісті временних літ», в 862 р.)⁹. Співставлення двох варіантів легенди про запрошення варягів (Повість минулих літ і Новгородський перший літопис), на думку О. Моці, однозначно вказує: «на ототожнення понять "русь" і "дружина"… з тенденцією до його розширення й перенесенням назви із скандинавських реалій на східнослов'янські»¹⁰.

Після невдачі князь Ігор Рюрикович почав готувати новий похід. Київським князем були найняті заморські варяги і степові печеніги (у них навіть заручників взяли); були запрошені далекі північні дружини словен і кривичів і південні війська дністровських тиверців. Військо йшло в 943 році і суходолом, і по морю. Херсонеські греки сповіщали імператора Романа: "Се идуть Русь бес числа корабль - покрыли суть море корабли!".Коли Ігор стояв уже над Дунаєм, імператор прислав до нього послів про мир. Ігор почав радитися з дружиною, яка була рада без боїв отримати данину з імперії: "...еда [едва ли] къто весть, къто одолееть - мы ли, они ли? Ли с морем къто советен? Се бо не по земли ходим, но по глубине морьстей и обща съмерть вьсем..."

Про рід занять норманів-русів і торгівлю людьми (в тім числі праукраїнцями) Ібн Русте повідомляє: «Вони нападають на слов'ян, підпливають до них на кораблях, висаджуються та забирають їх в полон, везуть в Хазаран (місто хазар на Волзі - Ітіль) і Булкар (Волжська Булгарія) і там продають. У них немає ріллі, а живуть вони лише тим, що привозять із землі слов'ян. Коли в них народжується син, то він дарує новонародженому меч, кладе його перед ним і каже: «Я не залишу тобі у спадок ніякого майна, і немає у тебе нічого, крім того, що придбаєш цим мечем»¹¹.

Мечі у них сулайманові (франкської роботи). Якщо який-небудь їхній рід підмається [проти кого-небудь], то заступаються вони всі. І немає між ними [тоді] ворожнечі, але виступають одностайно проти ворога, поки його не переможуть. Якщо ж один порушить справу проти іншого, то кличе його на суд до царя, перед яким [вони] і сперечаються. Якщо обидві сторони виявляються незадоволені вироком [царя], то за його наказом справа вирішується на мечах: чий меч гостріший, той і перемагає. На цей поєдинок приходять озброєні родичі [обох сторін], стаючи [в ряд]. Потім суперники вступають у бій, і хто переможе, той і вважається виграв справу¹². Всі вони, зауважує Ібн Русте: «постійно носять мечі, оскільки мало довіряють один одному, і підступність між ними справа звичайна. Якщо комусь із них вдається придбати хоч трохи майна, то рідний брат або товариш його відразу почне йому заздрити й намагатися його вбити й пограбувати»¹³.

Іранець ал-Істахрі про племя русів, які торгували соболями та оловом, у своїй географічній праці «Книга шляхів і країн» (930-933 рр.) повідомляє: «А вид їх [третій] називається Арсанійа, і цар їх розташовується в Арса» (Арзамас, Рязань, Перм, місто і територія північно-західного Уралу в районі Чердині і інші)¹⁴. «Що ж стосується Арса, то не пригадують, щоб хто-небудь входив у неї з чужинців, бо вони вбивають кожного, хто ступить на їхню землю з іноземців. І вони спускаються по воді для торгівлі і не повідомляють нічого про свої справи, і не дозволяють нікому супроводжувати їх, і не входити до їх країни. Привозять з Арса чорних соболів і олово». (Відомо, що олово добувалось на Уралі, або Балтиці)¹⁵.

Опис країни русів можна прочитати у професійного історика і географа із роду мамлюків Єгипту Мухаммада ібн Ахмад ібн Ійас ал-Ханафі (1448-1524). Він про русів пише: «Країна їх межує зі слов'янами… І привозять від них жовту мідь в Індію та Китай»¹⁶. Найближчим до Русі родовищем міді, на думку Б. Рибакова, було Бахмутське, що експлуатувалися в далекій давнині, і Повенецьке, щодо якого жодних давніх відомостей немає; третім джерелом постачання міддю могла бути Волзька Болгарія, де мідь, розроблялася в багатьох місцях. Поволзькі, окські і камські могильники рясніють мідними та бронзовими виробами. Торговельні зв'язки з Волзької Болгарією, що полегшувались водною магістраллю - Волгою, були сильно розвинені; можливо, що одним з товарів, що йшли з Прикамья на Русь, була мідь¹⁷.

Найбільш важливе повідомлення про русів міститься насамперед у Бертинських анналах, згідно з якими, відзначає Л. Нідерле, самі руси відносили себе до шведських родів, з чим повністью погоджується венеціанський літописець Іоанн Диякон і кремонський єпископ Ліутпрандт, які вважали русів норманами. «Rusios quos nos alio nomine Nordmannos appellamus», - пише Ліутпрандта. А коли єпископу Тітмар Мерзебурзький у 1018 році говорили, що в київській землі багато прудконогих датчан, то під ними також малися на увазі скандинавські руси¹⁸.

Основні східні джерела, принаймні Ібн-Фадлан, Ібрагім Ібн-Якуб, Ібн-Русте, Гардізі, анонімний Персидський географ, Масуді, Аль-Бекрі та ін., відрізняють слов'ян від русів, і якщо всупереч їм Аль-Істахрі, Ібн-Хаукаль і Ібн-Хордадбе ототожнює їх зі слов'янами, то це приватна помилка, яка пояснюється тим, що в той період (з X ст.) етнографічне поняття Русь починає замінюватись поняттям географічним і політичним, яке передбачає також і область, заселену слов'янськими племенами, але підкорену русами з Києва. Навіть сам Костянтин Багрянородний, в інших випадках послідовно і чітко розрізняє слов'ян і русів, використовував якось термін Русь, іменуючи їм слов'ян Київської держави¹⁹.

Однак докази північного скандинавського походження русів не вичерпуються наведеними вище історичними данними. Є також, на думку Л. Нідерле, безперечні лінгвістичні докази. По-перше, ясно, що імена руських князів, бояр і взагалі складу руської дружини, імена яких часто згадуються в самому літописі являються іменами скандинавськими. Їх імена, робить примітку Л. Нідерле, головним чином згадуються у тексті договору Олега з імператором Левом 912 р. і договору Олега з Романом у 945 р.; з цими текстами узгоджуються і імена, що наводяться в шведських рунічних записах, які відносяться до перебування шведів на Русі. Томсен, відзначає дослідник, «прямо шукає їх батьківщину в Упланді, Зюдерманланді і Остерготланді»²⁰.

По-друге, імператор Константин Багрянородний залишив нам опис шляху руських дружин через дніпрові пороги (між Катеринославом (Дніпропетровськом) і Олександрівськом (Запоріжжям), в якому дає руські і слов'янські назви семи порогів, причому, якщо відкинути деякі незначні помилки і вироблені заміни, безперечно стане очевидним, що мова русів була не слов'янською, а скандинавською. На підставі того, що ми знаємо про них, можна стверджувати, що руси були німецького походження і прийшли зі Скандинавії. Слов'янська форма їх найменування Русь пов'язана з фінською формою Ruotsi, так само як з фінським суомі (Suomi) пов'язане слов'янське сумь. Слов'янська назва варягів, яка в літописі тісно пов'язана з назвою Русь, походить від скандинавського vaering, varing і спочатку означала скандинавів, які в якості найманих солдат наймались на службу до слов'янських князів та до візантійського імператора²¹.

Коли до слов’ян Наддніпрянщини «пришли Варяги - пише П. Шафарик - Предводители воинственныхъ полчищъ, правда немногочисленныхъ, но храбрыхъ и искусныхъ въ военномъ деле, вторглись въ земли миролюбивыхъ Славянъ, занимавшихся земледеліемъ и сельскимъ хозяйствомъ, присвоили себе надъ ними верховную власть и, поселясь среди ихъ, такъ полюбили выгоды образованной гражданской жизни, что въ короткое время породнились съ новими своими подданными, приняли ихъ языкъ, нравы, образъ жизни, и даже вместе съ ними самое Христіянство, совершенно переродились и сделались изъ Уральской Чуди Подгемскими Славянами»²².

У свою чергу, племена задунайських слов’ян приняли від своїх «повелителей», далі пише дослідник, «и удержали по сю пору, ихъ имя, т. е., Болгаре…, точно такь, какъ Северные братья ихъ имя Русовъ отъ Варяго-Русовъ, Галы имя Французовъ отъ Немецкихъ Франковъ. Это случилось въ продолженіе двухъ столетій, отъ 678 по 860 гг»²³.

З мовознавчої точки зору сама назва Русь, на думку О. Моці, пояснюється таким чином: «Термін Русь самим літописом об'являється несхіднослов'янським за походженням. І він, дійсно, не може бути включеним ні в одну із словоутворювальних груп власне східнослов'янських етнонімів літописного часу й знаходить відповідності в північних найменуваннях неслов'янських (балтійських та фінських) етнічних спільнот». І далі, продовжує дослідник: «А факти ці зводяться до того, що літописному ствердженню про появу русі на півночі і про її зв'язок з норманськими поселеннями Приладожжя відповідають чисельні дані ономастики: всі прибалтійсько-фінські народи, які не були слов'янізовані, знають (й до цих пір зберігають) етнонім Ruotsi (русь) для означення шведів (а не слов'ян!); а імена перших київських князів та їх наближених, зафіксовані як у давньоруських, так і в іноземних джерелах, в основній своїй масі виявляються норманськими (давньошведськими) за походженням, а не слов'янськими»²⁴.

Загалом, наголошує Л. Нідерле: «я впевнений, що історики та лінгвісти, що стали до лав антинорманістів, і особливо ті, хто виступав на захист слов'янського похожденія русів, неправі. Антинорманісти надали допомогу у вирішенні цього питання лише тим, що допомогли спростувати легенду про добровільне запрошення варягів-русів, а також зазначену в літописі дату їх приходу на Русь. Безсумнівно, що руси осідали на головних торгових шляхах задовго до 860 року, що вони спочатку створювали окремі торгові факторії, а потім центри військові і політичні, що вони створили перші торгові руські міста, які стали адміністративною основою пізнішої держави Русі. При цьому, поступово слав’янизуючись, руська (варязька) дружина утворила серед слов'ян вищий військово-торговий прошарок першого руського дворянства»²⁵.

Отже, робить слушний підсумок Г. Вернадський, «незаперечним є те, що в ІХ-Х ст. назва "русь" вживалась по відношенню до скандинавів. А якщо так, то вся полеміка між норманістами і антинорманістами заснована на непорозумінні з боку частини останніх, і всі їхні зусилля, в кращому випадку, можна назвати донкіхотством. Але, незважаючи на це, цінність внеску антинорманістів у вивчення давньої Русі не можна заперечувати. Саме антинорманісти першими привернули увагу дослідників руської історії до факту експансії русів на південь задовго до появи Рюрика у Новгороді в 862 р.»²⁶.

Л. Нідерле про становлення Київської Русі слушно відзначає: «Так, за допомогою варяго-русів виникли перші руські міста з першими князями в них: у Новгороді (Рюрик), у Белоозері (Сінеус), Ізборську (Трувор), Києві (Аскольд), Полоцьку (Рогвольд), Турові (Тур), а потім шляхом об'єднання їх в нове політичне ціле - Велике Київське князівство, основою успіху якого, вірогідно, було більш вигідне порівняно з іншими містами розташування Києва на Дніпровському шляху. Хто володів Києвом - володів усім Подніпров'ям, підкорення і об'єднання племен Наддніпрянщини мало наступити само собою. Тільки таким чином ми і можемо пояснити, чому назва руси, яка спочатку належала тільки варягам, чи сиділи вони в Новгороді, Білоозері, Полоцьку чи в Києві, саме з Києва поширилась як загальна назва для всього східного слов'янства і чому саме Київ став матір'ю міст руських. «Вся русская земля» в старих легендах про св. Володимира означає насправді всю слав'янску Русь»²⁷. Так «...по прибы­тии Варяго-Русовъ, - пише П. Шафарик - чужеземное названіе Русовъ распространилось съ такой необыкновенной скоростью въ этихъ Славянскихъ земляхъ, что оно, после соединенія волею и неволею, мелкихъ, бывшихъ дотоле независимыхъ, Славянскихъ народовъ въ одно целое, восторжествовало надъ всеми туземными названиями и сделалось, съ 10 столетія до нашего времени, всеобщимъ именемъ»²⁸.

Появу в давньоруській ковальській справі технології трьохшарового пакетування археологи пов'язують з приходом на Русь скандинавських вікінгів (варягів), оскільки вперше знахідки ножів з тришаровим клинком з'являються на тих поселеннях (і пов'язаних з ними цвинтарях), де зазначено наявність змішанного слов'яно-скандинавського населення. Найбільш ранні тришарові клинки серед східноєвропейських старожитностей походять із Старої Ладоги, де ця технологічна схема визначена, як основна, для клинків кінця VIII-IX ст. Найбільш численні вони у ковальській продукції торгово-ремісничих поселень протогородского типу, виникнення й існування яких на Русі пов'язано з бурхливим розвитком трансєвропейських торгових зв'язків та торгового шляху із «варяг у греки» в IX-X ст. (Гніздов, Шестовиця, Круглик біля с. Городище, Городок на Ловаті та ін.)²⁹.

Археометалографічні дослідження, проведені у останньому десятиліття на територіях проживання літописних племен в часи Русі, дозволили, на думку Г. Вознесенської, встановити присутність ковальських виробів (клинків) виконаних у скандинавській технологічній традиції. Так у похованнях гніздовського цвинтаря (кривичів біля Смоленська) тришарових клинків близько 60%, а в Шестовиці (сіверян біля Чернігова) - близько 40%. На цих пам'ятках археологи однозначно визначають проживання у цих місцевостях змішаного населення - слов'янського і скандинавського³⁰.

Дослідження древлянського Іскоростеня, завойованого варягами, виявили значну групу знахідок, пов'язаних з військовим спорядженням і жіночими прикрасами, які мають скандинавське походження, займаючись технологією і хронологією цих артефактів, дослідники прийшли до висновку, що представники варязької дружини разом з сім'ями постійно жили в Іскоростені з останньої чверті IX ст.³¹.

Незважаючи на велике значення русів у розвитку східної слав'янської держави, з етнічної точки зору, на думку Л. Нідерле, «їх вплив був мізерним. Їх було занадто мало, і тому вони незабаром розчинилися в морі слов'ян. Династія руських князів вже в третьому поколінні відмовилсь від мови і традицій своїх скандинавських батьків. Правнук Рюрика отримав вже ім'я – Святослав»³².

________________________________________________________________________________________________________________________________

¹ Археология Украинской ССР в трех томах / (гл. ред. кол.: Артеменко И.И. (гл. ред.) [и др.]). - К.: Наукова думка, 1985. – .– Т. 3: Раннесловянский и древнерусский периоды / [ред. кол. тома: Баран В.Д. (отв. ред.) и др.]. - 1986. – С. 9.

² Баран В.Д. У пошуках джерел українського народу. Вибрані наукові праці / Володимир Данилович Баран, Ярослав Володимирович Баран, упор. Ю. Фігурний. Передмова і вступна стаття Ю. Фігурного. - К., ННДІУ. - 2011.- С. 64; Насонов А. Н. Русская земля й образование тер­ритории древнерусского государства. - М., 1951 - С. 44.

³ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 51.

⁴ Черных Е.Н. Евразийское ядро культур в позднем бронзовом веке и «триада эпох». // Матеріали та дослідження з археології Східної України. Від неоліту до кімерійців: Збірник наукових праць (За редакцією С.М. Санжарова). Вип. 7. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. – С. 142.

⁵ Всемирная история в десяти томах / (гл. ред.: Жуков Е.М. (гл. ред.) [и др.). – М., ГИПЛ. 1957. – Т. ІІІ. – С. 252; Повість минулих літ. — К.: Веселка, 1989. С. 31.

⁶ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІV: Западноевропейские источники. Сост. пер. и комент. А.В. Назаренко. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2010. – С. 38-39; Die Werke Liudprands von Cremona I J. Becker. 3. Aufi. Hannover;Leipzig, 1915 (MGH SS rer. Germ. [T. 41]). - Р. 137-138.

⁷ Рыбаков Б.А. Рождение Руси. / Б. А. Рыбаков. - М.: АиФ Принт, 2003. - 447 с. (Серия "Русь многоликая").

⁸ Брайчевський М. Ю. Вибране / Михайло Юліанович Брайчевський. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. – .– Т. 1: Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думку в Київській Русі / Упорядкування, передмова, наукове редагування і анотований іменний покажчик Ю. Кухарчука. – С. 161.

⁹ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІV: Западноевропейские источники. Сост. пер. и комент. А.В. Назаренко. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2010. – С. 39.

¹⁰ Моця О.П. Південна «Руська земля». / Олександр Петрович Моця. – К.: «Корвін пресс», 2007. – С. 187-188.

¹¹ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 48; Заходер Б. Н. Итиль (Три рассказа) // Международные связи России до XVII в. - М., 1961. С. 32-45; Заходер Б. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. - М., 1962. Т. I: Горган и Поволжье в ІХ-Х вв.; Новосельцев А. П. Хазарское госуцарство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. - М., 1990.

¹² Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 48-49, 51.

¹³ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 50.

¹⁴ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 85; Thulin A. «The third tribe» of the Rus // SA. 1978. T XXV P. 103-107; Коновалова И. Г. Рассказ о трех группах русов в сочинениях арабских авторов XII-XIV вв. // ДГ, 1992-1993 гг. М., 1995. С. 139-148; Новосельцев А. П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI-IX вв. // ДГ, 1998 г. М., 2000. С. 321-323.

¹⁵Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 85-86; Новосельцев А. П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI-IX вв. // ДГ, 1998 г. - М., 2000. - С. 323.

¹⁶ Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том ІІІ: Восточные источники. Сост. Части І - Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части ІІ - В.Я. Петрухин. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке. 2009. - С. 63-64.

¹⁷ Рыбаков Б.А. Ремесло древней Руси / Б.А. Рыбаков. – М.: Изд. АН СССР. 1948. – С. 143.

¹⁸ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. – С. 149; Ann. Bert, 839. Comperit eos gentis esse Sueonum; Ioannes Diacon,Chron. Venetum ad. a 860 (см. Andr. Dandolo, Chron. Ven. VIII, 4); Liudprand, Antapodosis, I, 11, V, 15; Thietmar, VIII, 16 (IX, 32).

¹⁹ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. – С. 149; Гаркав И, указ. соч., стр. 110, 125,129 и ел., 267; Ибрагим (изд. Вестберга), 56; Гардизи (ed. Bartold), 123; Вестберг, ЖМНП, 1908, II, 375.

²⁰ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. – С. 149-150; Thomsen, Ursprung, 78, 84.

²¹ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. – С. 150; Thomsen, Ursprung, 55—72, 93, 99; Pipping, Stud. nord. Fil., II, 5; Torbiornsson (ib., II, 6, Helsingfors, 1910); Muka, Cas. mat. serb., 1916, 84.

²² Шафарик П. І. Славянскія древности / П. І. Шафарик. ; пер. с чеш. О. Бодянскаго. – М. : Унив. тип-я. 1847. –.– (Сочиненіия : у ІІ т. 5 кн. / П. І. Шафарик. ; Ч-сть историческая). Т. ІІ, кн. 1-я. – 1847. С. 266-267.

²³ Шафарик П. І. Славянскія древности / П. І. Шафарик. ; пер. с чеш. О. Бодянскаго. М. : Унив. тип-я. 1847. –.– (Сочиненіия : у ІІ т. 5 кн. / П. І. Шафарик. ; Ч-сть историческая). Т. ІІ, кн. 1-я. – 1847. С. 267.

²⁴ Моця О.П. Південна «Руська земля». / Олександр Петрович Моця. К.: «Корвін пресс», 2007. – С. 187; ХабургаевГ.А. Этнонимия "Повести временных лет в связи с задачами реконструкции восточнославянского глоттогенеза. - М, 1979. - С. 215, 220.

²⁵ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. С. 150.

²⁶ Вернадский Г.В. История России. Древняя Русь. / Г.В. Вернадский. Пер. с англ. Е.П.Берштейна, Б.М. Губмана, ред. Б. А. Николаева. – Тверь : ЛЕАН, - М. : АГРАФ. 2000. С. 285.

²⁷ Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. С. 150-151.

²⁸ Шафарик П. І. Славянскія древности / П. І. Шафарик. ; пер. с чеш. О. Бодянскаго. М. : Унив. тип-я. 1847. –.– (Сочиненіия : у ІІ т. 5 кн. / П. І. Шафарик. ; Ч-сть историческая). Т. ІІ, кн. 1-я. – 1847. – С. 145.

²⁹ Вознесенская Г.А. О кузнечном призводстве в древнем Искоростене //Експериментальна археологія: завдання, методи, моделювання. Збірка наукових праць. / За заг. ред. Моця О. П. – К.: Видавництво Ліра-К; М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2011. С. 7; Tomtlund J. E. Metallographic investigation of the 13 knives from Helgo // Early Medieval Studies Anticvarict arkiv. - 1950. - Visby.

³⁰ Вознесенская Г.А. О кузнечном призводстве в древнем Искоростене //Експериментальна археологія: завдання, методи, моделювання. Збірка наукових праць. / За заг. ред. Моця О. П. – К.: Видавництво Ліра-К; М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2011. С. 8; Хомутова Л. С. Кузнечная техника на земле древней веси в X в. (по материалам по­селения у деревни Городище)// СА. -№ 1. - 1984. -С. 208.

³¹ Вознесенская Г.А. О кузнечном призводстве в древнем Искоростене //Експериментальна археологія: завдання, методи, моделювання. Збірка наукових праць. / За заг. ред. Моця О. П. – К.: Видавництво Ліра-К; М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2011. С. 7-8; Звіздецький Б. А. ПетраускасА. В., Польгуй В. І. Нові дослідження стародавнього Іскоростеня // Стародавній Іскоростень і слов'янські гради VIII-X ст. — К., -2004.- С 51-86; Зоценко В., Звіздецький Б. Типологія та хронологія артефактів "скандинавського" типу із розкопок стародавнього Іскоростеня // Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування давньоруської держави) ІХ-ХІ ст. - Чернігів. - 2006. - С 73-88.

³² Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. - М. : Изд. иност. лит. 1956. С. 151.