Деякі зауваження до фрагментів тексту матеріалу «Меч Святослава» (матеріал фрагментів тексту від «2 декабря 2011, №96 – назва газети (журналу), ім’я автора - невідомі»)
«…от рождения и до смерти вся его жизнь наполнена неутомимой жаждой боя, ненасытным стремлением к войне ради войны, немалому этому потворствовала и его языческая вера – она наиболее органично соответствовала его воинственной жизненной доктрине.
…великая мать – княгиня Ольга…настаивала…чтобы Святослав крестился. Но тот уперся, как бык, отговорившись от принятия нового духовного закона тем, что его дружина засмеет. Конечно, парни, составляющие его дружину, были еще те фрукты – чубатые северные богатыри с чудними именами – Асмунди, Свинельди, Добрыни и прочие Труворы – лучшие воины в мире на тот момент.
Но не их насмешки пугали Святослава: его пугала необяснимая сила новой веры - сила Любви и Добра…»
Отже, прочитавши текст, дивує те, що автор (на жаль, невідомий) зосереджує увагу на знайденому в глибинах Дніпра меча, ймовірно «меча Святослава», а береться (незграбно, на рівні невігласа) характеризувати особистість самого князя Святослава, до речі Великого Київського князя, Великого князя Київської Русі.
Деякі міркування з цього приводу:
1. Чому, беручись висвітлювати образ і діяння Великого Українця, Великого князя Київської Русі-України, автор поводить себе тенденційно як московський україноненависник, зумисно ігноруючи давні народні українські вірування, не маючи уяви, що таке український народ, його мова тих часів і хто такі українські князі, робить це звичайно, як і личить справжньому російському шовіністу, російською мовою.
2. Фраза автора «…ненасытным стремлением к войне ради войны» свідчить про невігластво автора (нібито історика). Треба знати що, Великий князь Київський бився з ворогами давньої української Держави: з хозарами, печенігами, візантійцями та ін., а не вів війну заради війни. Автору нібито невідомо, як Візантія нацьковувала племена кочівників на землі Київської Русі?! Бацила російсько-московського шовінізму настільки уразила автора, що він не спромігся згадати слово того ж імператора Візантії Цимісхія, який характеризує зовнішній вигляд Великого князя русів. Особливо імператора вразили і поведінка і зовнішній вигляд Святослава, який не встав перед Цимісхієм, продовжив сидіти в човні. Сорочка на ньому була біла з маніжкою, вкритою вишитими квітками, у вусі була сережка, на голові – пасмо волосся, що звисало на вухо, вуса підковою. Чом не образ українського запорозького козака?!
3. Прояв невігластва автора полягає також в тому, що він пращурів українців русів, русинів, русичів називає «русскими». Якщо автор хоч трохи орієнтується в історичних подіях, то він має знати, що «русскими» називали представників підкорених Великими Київськими князями угро-фінських племен: весь, меря, мурома, іжора, карела, мордва, мещера та ін.
4. Ще один прояв незнання – це те, що автор до переліку т.з. «чудних» імен (між іншим, написаних з помилками) норманів-варягів, залучає і українське ім’я «Добриня», та замовчує символічне, святе українське ім’я «Святослав». Заради приниження Великого Українця, замовчує автор і лицарські якості Великого князя Київського, який ще до настання битви попереджав супротивника в такий спосіб «Іду на Ви».
Забув автор і відповідь Святослава Хороброго: «Я не зраджую віру моїх пращурів». На пропозицію прийняти нібито нову християнсько-іудейську релігію(віру), що не мала і однієї тисячі років, та ще й відгонила таким мерзенним атрибутом як іудство: думати одне, говорити інше, робити ще інше. Святослав був прозорливою людиною, він вбачав у цій релігії віроломство, підлість, підступність, що прикривались символами «Любові і Добра».
Яскравий приклад цьому – діяння Великого князя Київського – Володимира. Це був розтлінний тип. Кожної доби вимагав на ніч молоденьку незайману дівчину. Християнство насадив киянам вогнем і мечем. За його наказу було відрубано близько 40 тисяч голів ні в чому не винних українців-рідновірів. За ці криваві діяння Володимир отримав титул «Рівноапостольного». Ось вони так звані християнські «Любов і добро».
Або взяти, ще одного православного християнина Івана Лютого (Грозного), який керуючись ніби християнськими чеснотами (на які посилається автор-лицемір) «Любові і Добра» вирізав багато тисяч казанських татар (вже не кажучи про інших), решті наказав відрізати носи і язики і відпустити на всі чотири сторони, після чого заслужив прізвисько: «кацап» (що означає: різник, живодер); умертвив різними способами 15 своїх дружин; сам особисто розпорював животи, кидав в окріп тіла ще живих бояр на Лобному місті у Москві.
Клеврет Петра І, полковник Яковлев, виконуючи наказ російського царя, в якому значилось: «каждый запорожский казак должен быть казнен без суда и следствия» з загоном російських солдат вломився на територію Запоріжської Січі, віддав наказ підлеглим: «Артилерии – картечью, инфантерии – ружейным огнем по запорожцам – огонь! Пленных не брать!» Яскравий приклад як православний москаль убивав православного українського козака. А де ж «любов до ближнього», де «Добро»?!
Великий князь Київський Святослав Хоробрий, українці-рідновіри за звичай в бою убивали людей, як озброєних супротивників. А от християни, в тому числі і християни-православні (особливо москалі), керуючись постулатами нібито «Любові і Добра», іудствуючи, різали, вбивали, вішали беззбройних, беззахисних людей. Автор, який претендує на роль історика, мав би це знати. Проте, паталогічна ненависть до всього українського і особливо до особистості могутнього державного мужа Святослава, що бився як лев за велику Українську Державу - Київську Русь, затьмарює його свідомість і він вдається до хитрощів, фальші, брехні у висвітленні діяння Великого князя Київського Святослава. Намагання подібних людців затьмарити велич великого воїна Святослава полетять у безодню забуття. Великий українець Святослав не зрадив віри своїх пращурів. Слава Святославу Хороброму!
Коментар до статті «Меч Святослава» підготуава писар козацького полку імені Святослава Хороброго полковник козацтва Валентин Ковалець
Козаки полку підтримують даний коментар. Він затверджений на засіданні Ради Старшин козацького полку імені Святослава Хороброго, про що повідомляємо читачеві.

Відгуки просимо присилати за адресою:
м.Київ, вул. Ю. Смолича 6а, кв. 111
Тимофієва Н.К.