В Україні політична ситуація після «Революції гідності» суттєво змінилася. Якщо з 1991 р. до 2014 р. «наша» влада (особливо за президентів Кучми й Януковича та за прем’єрства Ю.Тимошенко) була яскраво проросійською, то після обрання президентом Порошенка ми довірили керувати нами олігархічній мафії. Ця влада теж не виконала жодних обіцянок, клятвенно проголошених на тлі Майдану, бо й не збиралася нічого робити для нас, що видно з призначень на найвідповідальніші державні посади. Аналіз діяльності проросійських сил і олігархату приводить до страшного висновку: нас цілеспрямовано знищують. На виборах 2019 р. за владу над українським народом знову боролися проросійські сили з олігархатом. Українські політики ще не освоїли прийомів виборчої боротьби й не заважають ворожим силам дурити народ. Тож президентом став відвертий українофоб – ненависник всього українського, який здобув популярність завдяки добре організованим чужими олігархами передвиборчим зомбуванням за допомогою інформаційних технологій. Чи зможемо протистояти знищенню, побачимо, коли новий склад Верховної Ради почне приймати антиукраїнські закони: про примирення з Московією, про працю (10-12 годин), приватизацію стратегічних підприємств і, найважливіше, про продаж землі сільськогосподарського призначення. Якщо проукраїнські сили втрутяться в цю боротьбу з таким же результатом, як і на виборах, то невдовзі нас змусять сказати: «Прощай, український народе…» Отже, доведеться визнати, що наші поразки і втрати впродовж цілого тисячоліття нічому нас не навчили. Ми так і не навчилися обирати достойних лідерів.

«Ні, не дай Боже, щоб наш край опинився в повній владі сього племені, – особливо страшного для наших покволих людей. Воно мов шашіль сточить нашу країну, засмокче наш люд»  Олена Пчілка (Косач).

                                                               УКРАЇНЦІ, НАС ЗНИЩУЮТЬ…

ПЕРЕДМОВА

Століття пройшло з тих пір, коли Олена Пчілка в часописі «Рідний Край» написала слова, які я помістив епіграфом до цієї книги. Я часто розмовляю з багатьма людьми і бачу, що українці стають все біднішими, пасивнішими, незадоволеними владою, партіями, національними лідерами. Багато людей, наслухавшись ворожих ЗМІ про невідворотність катастроф, епідемій, потопів, небезпечних змін клімату, зіткнення Землі з великими астероїдами, про пограбування, пожежі, падіння стель, ДТП, викрадання й продаж дітей і дорослих, ґвалтування, терористичні акти, рейдерство, шахрайство, впадають у розпач, втрачають віру у майбутнє, спиваються, покидають Україну. На це й спрямована інформаційна політика влади, щоб ослабити український народ, довести його до вимирання і заволодіння нашою землею, Україною. Ми помираємо, як комахи, обприснуті брехнею, підступністю, чужою мовою, аморальністю влади. Замість людей Януковича-Азарова Порошенко призначав на найвідповідальніші посади своїх людей: Гройсмана, Луценка, Авакова, Гонтареву, Насірова, Гринєвич, Клімкіна…

То чого ми від них чекали? Тепер, після обрання нового президента (Зеленського), який ніколи не приховував свого ворожого ставлення до нас, нашої мови, нашої культури, маємо усвідомити, що настав, можливо, останній період існування українського народу на своїй землі. Бо, на жаль, більшість виборців, як показало голосування в другому турі президентських виборів, уже зовсім втратила здоровий глузд і відповідальність за долю України, за майбутнє своїх дітей, за подальший розвиток людської цивілізації. Адже, як свідчать його призначення на відповідальні посади  своїх людей (а не досвідчених фахівців), його виступ у Давосі, його участь в переговорах  Нормандської четвірки, його новорічне вітання, його телефонні розмови з Президентом США Трампом, його пересллідування добровольців війни з Московією і волонтерів, Зеленський не розуміє соціально-політичної ситуації, не розбирається в кадрах, не усвідомлює необхідності дотримання законів, не вміє виступати й переконувати… Стоп… А може він все це так робить навмисне, аби пришвидчити ліквідацію українського народу?

Ми не задоволені життям і тому злі. Ми розуміємо, що це від нашого змосковщення: говоримо чужою мовою, призвичаїлися до чужої, відсталої московської культури, чужих традицій. Ми знаємо, що нас може врятувати тільки повернення до своєї мови, культури, історії. Але чужинська влада не дає нам зробити цього. На роботі, де майже всюди начальниками залишилися ставленики імперії або спільники шахраїв-олігархів, від нас вимагають знання російської мови, на пошті, в ощадному та інших банках, в магазинах, пенсійному фонді – всюди нам нав’язують «русскій язик».

Зверніть увагу: у нас є промосковські ЗМІ, їх видно по мові й по змісту передач; є провладні ЗМІ, які, хоч і користуються часто українською мовою, не є за змістом українськими. Але в Україні до цього часу нема жодного теле- й радіоканалу, який чесно й мудро стояв би на проукраїнських позиціях. Чомусь Савіку Шустеру дають можливість на всю Україну заявляти, що він аж надто любить свободу плювати на закони держави, в якій живе (особливо на закон про мову), на моральні принципи й національні цінності народу, для якого веде свої передачі. А ми мріємо про свободу мудрого (тобто – чесного, правдивого) слова. І не можемо дочекатися.  Ось чому наш народ розгублений, зневірений і пасивний. Щоб зрозуміти, як ми, такий великий і давній народ, опинилися в такій непередбачуваній і трагічній ситуації після проголошення незалежності у 1991 р., треба пригадати деякі маловідомі факти з нашого історичного минулого.

Так сталося, що Русь в Х столітті платила данину іудейській Хазарії, аж поки наш князь Святослав Хоробрий не зруйнував їхню державу в 965 р. А пізніше в ХІV-ХVІ віках в Україні зібралося більшість жидів, яких на той час вигнали з Португалії, Іспанії, Франції, Англії, інших держав Європи. Адже після виселення з Німеччини жиди перебралися в сусідню Польщу, а польський король визначив їм зону осілості в Україні, яка тоді була колонією Польщі. Жиди завзято допомагали полякам визискувати українців, швидко збагачувалися. Їм так сподобалося жити серед нас, що вони вирішили купити Україну у короля Польщі. Він не продав. Про той період українсько-жидівських стосунків у багатьох творах писав Тарас Григорович Шевченко.(Чи не тому міністри освіти й культури в Уряді Гройсмана так завзято викорчовували його імя з пам’яті українського народу?)

Не витримавши польсько-жидівського знущання,  український народ повстав  і вигнав поляків з України. Але ми не змогли тоді побудувати свою незалежну державу, бо з усіх боків були оточені агресивними імперіями: Польською, Австро-угорською, Турецькою, Московською. Тож довелося йти на союз із московитами, бо вони теж православні... А після Переяславської Ради 1654 р. ми уже не змогли вирватися з «братніх» обіймів московитів, хоч і перемогли їхнє військо у Конотопській битві. Після цього уже московські ординці одноосібно знищували нас: забороняли і витісняли з ужитку нашу мову, переселяли в інші республіки, змосковщували в армії, в дитячих садках, школах, вишах. Виморювали голодом, вичищали від патріотизму репресіями…

У минулому сторіччі під час революції, колективізації, індустріалізації, голодоморів, репресій жиди, які жили в Україні, тісно співпрацювали з москалями у справі знищення українців, сподіваючись, що комуністичні керівники Московії віддячать їм і віддадуть частину нашої Батьківщини (України!) для створення єврейської автономної республіки в складі СРСР. Проте Ленін не встиг зробити цього, а Сталін, хоч і обіцяв віддати жидам Південь України (Крим, Одеську, Херсонську й Миколаївську області), передумав і виділив їм автономну область на Далекому Сході СРСР з центром у Біробіджані. А хіба жиди не знали, що купувати у шахрая крадене не можна? Він їх надурив. Але вони не відмовилися від своїх нечистих задумів і знову виношують плани заволодіння українською землею, тепер уже шляхом скуповування паїв у наших селян та їхніх нащадків. Та й московські шовіністи ще не відмовилися від бажання одноосібно стати володарями України, знищивши українців.

Коли ми у 1991 р. стали незалежними, український народ не мав серед авторитетних людей достойних і досвідчених патріотичних лідерів. Тому владу у формально незалежній Україні захопили керовані з-за кордону агенти чужих спецслужб, які мали фінансову й інформаційну підтримку ззовні. Окрім москалів, які зберегли у нас мережу агентів КГБ та сексотів (їх завжди було багато в Україні) на володіння нашою землею знову стали претендувати жиди, які до того лише запопадливо допомагали спочатку полякам, а потім москалям знищувати нас. Вони вирішили, що історія дала їм ще один шанс заволодіти Україною. Тож на нашій землі розвернулася битва трьох народів (українців, московитів, жидів) за право володіти Україною, використовувати природні ресурси нашої землі для розвитку і збагачування своїх народів.

Спочатку, після 1991 р., жиди приховано лише допомагали москалям денаціоналізувати, деморалізувати, обкрадати український народ, руйнувати нашу економіку, фінансову систему, виробництво. Вони за фінансової й інформаційної підтримки закордонних друзів масово посунули в законодавчі та виконавчі органи влади, а також стали захоплювати суддівство й ЗМІ. А потім, скориставшись незадоволенням нашого народу безмірним нахабством москалів та їхніх агентів-пРезидентів, після «Революції гідності» захопили всі найважливіші посади в нашій законодавчій та виконавчій владі. І московські, і жидівські структури в Україні мають союзників – зрадників-хохлів, частина з яких повірила московській пропаганді і вважає москалів братнім слов‘янським народом – отже, допомагає йому окупувати Україну, а друга частина просто продалася підступній олігархічній мафії за гроші, посади, пільги.

Тож разом вони швидко зруйнували промисловість, яка нам дісталася після розпаду СРСР, розікрали фінанси, інтенсивно використовували й тепер використовують природні ресурси для власного збагачення тощо. Крім того, вони подбали про доходи своїм закордонним благодійникам, які сьогодні отримують прибутки від експлуатації наших підприємств, дивіденди на незаконно придбані акції та від фінансів у офшорах.

 Жиди й москалі, хоч і змагалися між собою за володіння Україною, завжди разом виступали проти українських патріотів, які виборювали право українського народу на повну незалежність. Всі ж бачимо, як вони після «революції гідності» здійснюють правосуддя: ще жоден убивця майданівців беркутівець не покараний, а тисячі патріотів сидять у тюрмах. Отже, сьогодні щирі українці мають трьох ворогів у боротьбі за справедливу й незалежну Україну: москалів, інтернаціонально-олігархістську мафію і зрадників-хохлів, які вірять москалям, та хохлів-запроданців, які служать жидам. Мусимо подолати їхній супротив нашим намірам втілити в життя Українську Національну Ідею: забезпечити українцям в Україні такі ж права, які мають французи у Франції, німці в Німеччині, поляки в Польщі, і дати всім національним меншинам такі ж права, які вони мають в названих країнах. Тобто ми мусимо домогтися справедливості: мати можливість розмовляти своєю мовою, розвивати національну освіту, підтримувати свою культуру, розвивати свою промисловість, проводити справедливу соціальну та податкову політику, сприяти розвитку української економіки, науки, культури, якщо хочемо зберегтися серед інших народів.

Та чи розуміють українські патріотичні лідери нову внутрішньополітичну ситуацію, що склалася в Україні після Майддану 2014 р. (і особливо тепер. після виборів 2019 р.), коли до влади замість московських агентів прийшли ставленики інтернаціональної мафії? Чи усвідомлюють вони, що, якщо  ця мафія і буде боротися з москалями, то не для того, щоб звільнити нас, а для того, аби прибрати Україну до своїх рук? Чи враховують вони, що наші вороги можуть і об’єднатися, поділивши між собою нашу теритирію, як колись Московія ділила нас з Польщею? У виборчих програмах більшості патріотичних кандидатів не видно розуміння наших нових проблем і завдань. Нема й стратегії  їх вирішення.

А раз нема розуміння проблем і стратегії їх усунення, то нема й готовності українських патріотів до рішучої боротьби з ворогами. Навіть серед керівників організацій українських націоналістів є такі, хто радить зачекати, не злити ворогів, навіть поступитися частиною території, мовою, освітою, культурою, аби не втратити всю Україну. Чомусь вони не розуміють: чим більше ми поступимося ворогам, тим сильнішими стануть вони й тим слабкішими будемо ми. Москалі забрали у нас під різними приводами уже багато земель: Кубань, Орловщину, Вороніжчину, понизов‘я Дону разом з Таганрогом, половину Слобожанщини, Курщини, Білгородщини, Брянщини… І тепер українці, які живуть на тих землях, значною мірою змосковщені й деякі уже стали ворогами свого рідного, українського, народу. Тепер там Путін мобілізує для своєї армії змосковщених українців і вони радісно убивають рідних їм по крові «бандерів».

Всім українцям, які живуть у московській імперії, треба пояснити, що там вони приречені на повне змосковщення. Тому надто дивними були поради деяких письменників (наприклад, В.Шкляра), які разом з промосковськими політиками радять нам віддати москалям Крим і Донбас , аби тільки Путін відчепився від нас. Та не відчепиться він, поки йому й Київ («мать городов русскіх») не віддамо разом з усією Україною.

Українські патріоти можуть перемогти всіх ворогів, якщо використають свої поки що не задіяні величезні ресурси – пасивну ще й досі більшість українського народу, який через чужу освіту й багаторічну ворожу пропаганду й досі нічого не знає про свої національні цінності, не збагачує їх, не розуміє своєї національної ідеї, не бачить своєї ролі на геополітичній мапі світу. Тож найголовнішим завданням для українських патріотів є ПРОСВІТНИЦТВО. Лише просвітництво здатне перетворити пасивну малоосвічену й несвідому масу громадян, які ніколи не ходять на вибори, на розумних й активних виборців. Це найбільший резерв політичних патріотичних націоналістичних сил.  Проте мало в Україні поки що політиків, які розуміли б роль просвітництва у вихованні інтелігенції, освіченні народу, об’єднанні козацтва. В жодній партії, в жодній громадській організації я не знайшов людей, які реальними справами підтримали б просвітництво. Але серед простих людей справжні інтелігенти-просвітяни є. Саме завдяки їм я продав половину – понад 15 тисяч! – своїх просвітницьких книг.

Зовсім не займається вихованням патріотів і міністерство освіти й науки. Навпаки, воно насаджує нам чужі національні цінності, хоч деякі з них у нас завжди вважалися збоченнями. Нашу освіту треба рятувати не лише від чиновників Міносвіти, а й від учителів у школах і професорів у вишах, тому що на Південному Сході і в Центрі України вони все ще не звільнилися від комуношовіністичних цінностей, а на Заході просякнуті лібералізмом, і всі однаково бояться націоналізму, тобто дієвої любові до свого народу й своїх вихованців, яка тільки й спроможна врятувати народ від денаціоналізації та вивести Україну на прогресивний шлях розвитку.

Треба зауважити, що московити й жиди по різному ставляться до очолюваних ними народів. Жиди часто беруть собі прізвища народу, який хочуть затягти у своє павутиння (так легше втиратися в довіру і прийти до влади), але ніколи не допускають приречених до своєї мови, культури, релігії, освіти, своїх компаній. А московці, навпаки, намагаються всіх одарити своїми прізвищами, зробити прихожанами церков московського патріархату, научити «русскому язику», змушують навчатися в російських школах і вишах, зраджувати свій народ і ставати членами російських громад…

ВСТУП

Дехто каже, що сучасна влада України (особливо за президентства Порошенка) вже не хоче служити Москві й протидіє їй на Східному фронті. На жаль, сучасна влада протидіє москалям лише на Сході, а в середині України москалі як володіли тисячами наших підприємств, подарованих їм Кучмою, так і володіють. І вивозять капітали. І займають посади… І, головне, влада не протидіє московській пропаганді, яка ще в часи Кучми повністю окупувала наш інформаційний простір. Чому? Тому що жиди ще бояться, що самі, без москалів, не зможуть впоратися з нами, не зуміють повністю денаціоналізувати нас і лишити прав на землю. А поки йде війна з москалями, і ми змушені воювати на два фронти, вони успішно проводять вибори й зосередили всю владу в своїх руках. На жаль, вони не розуміють, що це може закінчитися Коліївщиною, якщо українці не матимуть іншого способу стати вільними й незалежними.

Багатьом українцям Порошенко навіть подобався. Не лише безвізом та томосом. Адже він інколи приймав розумні рішення. Наприклад, про звернення до ООН з проханням ввести миротворців на Донбас. Я таку пропозицію ще в 2014 році виклав у книзі «Україна і Росія: сусіди, друзі, брати, вороги?», бо вважаю, що без демократизації Донбасу й Криму за допомогою світової спільноти, нам буде важко інтегрувати ці області в Україну після багатьох років змосковщення. Інколи Порошенко виступав з патріотичними антипутінськими промовами. Але те, що робить його оточення, насторожувало. 

Адже Порошенко – це не лише слова про відновлення української мови, а й Міносвіти під керівництвом Гринєвич, яка знищувала українську мову, не даючи учителям матеріалів про давнє походження й високу культуру нашої мови та про численні переваги її над «русскім язиком», всебічний розвиток якого Міносвіти забезпечує; яка перекручувала нашу історію, видаючи такі підручники, наприклад, для 10 класу «Історія: Україна і світ», в якому визволителів України (дивізію «Галиччина») від московської орди в період Другої Світової війни називала колабораціоністами, щоб діти не мали бажання пишатися своєю мовою, історією, нашими героями. Порошенко – це не лише обіцянки установити правопорядок в державі, а й призначення керівником МВС Авакова, який руйнує цей правопорядок цинічним ігноруванням державної мови, байдужістю до порушників громадського порядку, полюванням на патріотів.

Порошенко – це не лише заяви про підвищення рівня життя, а й призначення керівником уряду Яценюка, а потім Гройсмана, які так і не підняли виробництво, не відновили економіку, не покінчили з безробіттям.

Порошенко – це не лише обіцянки стабілізувати гривню й зміцнити банківську систему, а й призначення головою Нацбанку Гонтаревої, яка спритно обікрала кожного українця не менш як на 10 тисяч гривень, щоб використати гроші на підтримку банківських шахраїв.

Порошенко – це не лише казочки про передачу управління його підприємствами якійсь нейтральній фірмі, а цинічне використання влади для особистого збагачення й виведення коштів в офшори.

Крім того, треба враховувати, що томос, хоч і зміцнив позиції українців у боротьбі з москалями, які завжди використовували свою церкву для підкорення і гноблення інших народів, але він же й посилив позиції жидів в Україні, бо християни-українці тепер матимуть більше підстав довіряти церкві, яка стала канонічною, а не самозваною, як московська церква, що має «Томос» від кремлівських комуношовіністів. Але ж треба пам’ятати, по-перше, від кого Україна отримала християнство, і чиїм сином є Ісус. Отже зміцнення християнства в Україні посилює залежність від жидівської культури. По-друге, зміцнення позицій християнства може посилити відданість українців таким заповідям як «не убий», «люби ворога свого» тощо. На це розраховують ті, хто допомагав отримати томос. Але, хоч українці впродовж тисячі років ревно дотримувалися заповідей Христа, інколи їх терпець уривався і у відповідь на підступність та нахабність чужої влади вони вдавалися до бунтів та «Коліївщини». Тож можновладцям, які сподіваються за допомогою томосу утримати українців в покорі, треба отямитися і припинити злочини та аморальні вчинки. Адже жидам завжди доводилося тікати після того, як вони використовували владу проти корінних народів. Досить нагадати про втечу з Єгипту, багатьох європейських держав, Голокост, Коліївщину тощо. Тим паче, що сьогодні корінні народи всюди беруть владу в свої руки. Навіть в англійських колоністівів у Південній Африці не вийшло утримати владу і зберегти апартеїд. А в Україні сьогодні становище українців навіть гірше, ніж було у негрів ПАР. Адже негри мали свої території, де жили окремо від білих колонізаторів, розмовляли своєю мовою й зберігали свою культуру. Ми не маємо таких можливостей, бо наші гнобителі живуть поміж нас і підтримують позиції колоніальної культури, яка заважає об’єднанню українців і робить нас недієздатними. Тож довго це терпіти не зможемо.

СТАРІ СПОСОБИ ЗНИЩЕННЯ НАРОДУ І СУЧАСНА ВЛАДА

В одному зі своїх указів у 1796 р. Катерина ІІ писала: «…Вєлікоє княжество Літовскоє впрєдь імєновать только Бєлой Руссю, а народ бєлорусамі, чем на вєка привяжем єйо к Росіі. Заміріть Бєлую Русь сілой невозможно. Ету місію ми возложім на русского чіновніка, русского учітєля, русского попа. Іменно оні отнімут у бєлорусов не только іх язик, но і саму пам'ять про саміх сєбя». Тож уже тоді добре знали: аби знищити народ, в першу чергу треба ліквідувати його інтелігенцію, замінити її імперським чиновником, учителем, попом. Так Москва чинила і в Україні.

Хто ще не бачить, що антинародна влада (агентів чужих спецслужб, олігархів, зайд, корупціонерів, хабарників) і в Україні використовує досвід Катерини ІІ стосовно українців? Хіба у нас не російськомовний чиновник (президент, міністр, банкір, офіцер, міліціонер, держслужбовець) керує, вирішує наші справи, призначає нам пенсії та зарплати, визначає рівень життя? Хіба не російськомовний учитель учить і виховує наших дітей в зневазі до української мови, культури, історичного минулого? Хіба не попи парафій московського патріархату несуть нам московську духовність, замішану на брехні, неуцтві, ординській жорстокості?

Мені скажуть, що теперішня українська влада не є промосковською й зовсім не збирається повертати Україну в московські лабети. У неї зовсім інші плани стосовно українців. Може, це й так. Але вона, ця влада, не є й українською, бо не дбає ані про повернення українському народу його національних цінностей (мови, культури, правдивої історії, тяги до честі, справедливості, правдивості), ані про українську інтелігенцію, яка має берегти і примножувати ці цінності.

Спитають: а який сенс теперішній владі й надалі утримувати українців в московській гібридній культурі, якщо вона (влада) не збирається повертати нас Москві? Відповідаю: антинародній владі зайд, корупціонерів, шахраїв, олігархів, хабарників важливо, аби ми були денаціоналізовані. Бо в народу, який не знає своєї мови, культури, історії, легко відібрати не лише важливі підприємства (їх Кучма підступно відібрав у нас ще в 90-ті роки), не лише ЗМІ, силові структури, владу, а й землю. Тобто можновладцям байдуже, якою мовою ми спілкуємося, яку історію вивчаємо, які пісні співаємо – аби все це було неукраїнським.

Досить включити телевізор, радіоприймач або купити газету, щоб переконатися: за останні роки «українська» влада домоглася таких успіхів у змосковщені українців, які московським комуністам навіть не снилися. «Українські» ЗМІ, виконуючи програму знищення української мови, спотворюють дійсність, щоб переконати всіх, що не лише українська інтелігенція, а й наші вояки в АТО відмовилися від української мови й тепер тільки запеклі львівські націоналісти домагаються повернення до української мови. А раз так, якщо народ уже денаціоналізований і засмоктаний зубожінням, то можновладці вирішили, що настав час перейти до останнього етапу ліквідації українства – шляхом приватизації землі, тобто території України…

В газеті «Літературна Україна» 13 липня 2017 р. на першій сторінці в статті Макса Льовіна «ТАК чи НІ продажу землі?» обіцяють, що в Україні настане рай, коли продамо землю. У запалі дискусії з противниками відміни мораторію на продаж землі автор наводить десятки аргументів на користь своєї пропозиції: це і зниження цін на продукти харчування, і збільшення зайнятості, і зменшення міграції українців за кордон, і збільшення урожаїв, і можливість залучення довгострокових інвестицій у вирощування та переробку сільськогосподарської продукції, і зростання купівельної спроможності власників землі тощо.

 Щоб спокусити селян на продаж паїв, у газеті наведені ціни (від 1000 доларів у Східній Європі до 60 тисяч в Нідерландах) на землю в деяких державах. А тих патріотів України, які передбачають, що після відміни мораторію на продаж землі, вона швидко стане власністю олігархів та закордонних структур, стаття звинувачує в тому, що вони все ще вірять у «…старі радянсько-плебейські фобії перед міфічним Містером-Твістером, який прибуде із заокеання, скупить «всеньку Неньку» і стане тут «усім заправляти».

 Причому, в статті ні словом не згадується Росія, структури якої під час злочинної приватизації державного майна в чорні часи правління Кучми уже стали власниками більшості наших важливих підприємств. Щоб уяснити, як це сталося, згадаймо, що тоді засоби масової інформації теж стверджували, що приватизація держаних підприємств корисна в будь-якому випадку, навіть якщо вони потраплять до рук закордонних власників. Адже для українців – головне, щоб вони працювали і давали роботу нашим громадянам. Чужинці не заберуть їх в Росію і будуть платити податки в нашу скарбницю. Українці, навіть більшість патріотичних політиків, тоді не врахували, до якого ступеню Україна була КГБізована, і всі економічні, соціальні, культурні проекти у нас підпорядковані політичним рішенням, прийнятим у Кремлі для виконання нашими дежслужбовцями-сексотами КГБ. Тож найголовніші та найприбутковіші наші підприємства швидко були зруйновані, ліквідовані (хто ще пам’ятає Київський «Арсенал», Миколаївський глиноземний, Запорізький алюмінієвий, десятки цементних та сотні інших заводів?) або вивезені в Росію (наприклад вагонобудівельні та вагоноремонтні заводи).

 А ще тоді Кучма використав корупційні, хабарницькі та шахрайські схеми збагачування зайд, сексотів, зрадників, за допомогою яких сам казково розбагатів і створив прошарок злочинців-олігархів, які нічого не зробили для розвитку нашої економіки, хоч і стали власниками майже всіх привабливих підприємств та мільярдерами. Тепер вони готуються привласнити й українську землю. Щоправда, в статті стверджується, що в «наших» олігархів «не вистачить коштів, щоб скупити всю українську землю, яка оцінюється десь у 83,1 млрд. доларів». Тобто, автор оцінює гектар наших чорноземів у 2000 доларів, хоч земля такої ж якості в Аргентині та США коштує в п’ять разів дорожче.

Двадцять п’ять років тому, перед початком ваучерної приватизації державного майна, КГБ знайшло спосіб, як обдурити український народ: з одного боку приватизацію підтримували директори-агенти Москви, які вийшли з лав КПРС і видавали себе за патріотів, та деякі легковажні керівники патріотичних партій, а проти виступали сексоти КГБ, які залишилися в рядах КПРС і, маючи більшість у ВР під керівництвом Мороза-Симоненка, гаряче доводили необхідність залишити все, як є, та міцнити дружбу з Росією проти США й ЄС. В такій ситуації народ, боячись повернення до Росії, підтримав директорів. Тим паче, що й наші патріоти (Яворівський, Мовчан, Павличко, Чорновіл) теж агітували за таку приватизацію.

Тоді ж Кучма здійснив за московськими планами і розпаювання землі. Оскільки в Україні рівень життя як за правління Кучми, так і його послідовників весь час знижується, то у нас з’явився клас зубожілих власників 2-4 гектарів сільськогосподарської землі. Адже селяни не отримали ніякої техніки для догляду за угіддями, тому змушені віддавати свої паї в оренду різним фірмам, холдингам, фермерам. За двадцять років після приватизації власники паїв не тільки збідніли, а й постаріли. Тож тепер стали пенсіонерами, а багато з них померли, залишивши у спадщину свої паї дітям чи онукам, які живуть переважно в містах. Оскільки все вийшло так, як бажали олігархи й агенти московської імперії, то тепер вони разом із можновладцями очікують слушного часу для зняття мораторію на продаж землі, щоб скористатися бідністю власників паїв і скупити всю нашу землю за безцінь.

Уявіть, як зрадіють Путін та його сексоти – керівники окупованих Московією Криму та деяких районів Донбасу, коли після відміни мораторію вони зможуть за безцінь скупити нашу землю на окупованих територіях. Тоді навіть деокупація цих областей нічого не дасть в плані українізації політичного, економічного, соціального та культурного життя в них.

В Україні ще й тому не можна продавати землю, що сусідні держави: Росія, Польща, Угорщина, Румунія колись завойовували всі чи деякі області України і володіли нашою землею. Тож вони до цього часу мріють повернути ті території. Претендують на частину української землі і євреї – адже тисячу років тому українці платили данину Хазарському каганату. Всі ці народи мають кошти, аби купити стільки землі, скільки їм треба. Путін накопичив сотні мільярдів нафтодоларів і може скупити всі наші паї навіть тоді, коли вони коштуватимуть не 2, а 20 тисяч доларів за гектар. Роздеруть Україну…

Щоправда, газета «Літературна Україна» наводить такі заспокійливі аргументи Макса Льовіна: «Зараз, натомість, йдеться, насамперед, про право власників продати свою приватну власність. Земельна реформа не примушує їх продавати паї, як і не примушує продавати їх дешево». Тим, хто не розуміє підступної лукавості таких аргументів на користь зняття мораторію на продаж землі, нагадаю, що сьогодні переважна більшість селян, які мають паї, стали пенсіонерами й уже не можуть самі їх використовувати. Здають в оренду за безцінь. Тож вони зразу скористаються правом продати паї за будь-яку ціну, аби встигнути за життя використати гроші: купити автомобіль, пральну машину, мотоблок, вирити колодязь у дворі тощо й хоч трохи покращити свій побут. Ну, а ті власники паїв, які тепер живуть в містах, тільки й чекають, коли можна буде отримати за них гроші, щоб розрахуватися за комунальні послуги або купити додаткове житло. Отже, понад 70% української землі перейдуть у власність зайд або «щирих» ворогів України впродовж 1-2 років. Решту паїв вони заберуть у фермерів, використовуючи підпали ланів та житла, крадіжки та псування техніки, погрози, убивства, рейдерство, кишенькові суди. Швидко настане кінець українському фермерству.

Чи не нагадує вам турбота про власників паїв кампанію двадцятирічної давнини, коли українські ЗМІ, посилаючись на закони, попереджували громадян, щоб не продавали московським скупникам свої ваучери за 10-20 гривень, бо вони коштують в сотні разів дорожче, а російськомовні ЗМІ, контрольовані КГБ, сіяли паніку, лякали людей тим, що усі підприємства уже зруйновані і ваучери нічого не коштують. Більшість громадян послухали підступних москалів і віддали їм за безцінь свої ваучери. Тож власниками більшості українських підприємств є московські, ворожі українцям, структури. Вони заборонили українську мову на своїх (наших) заводах, фабриках, копальнях, ресторанах і установили свої порядки. Український простір звузився. Теж саме буде й після скуповування нашої землі чужинцями й зайдами – вони об’являть неукраїнськими зонами території, на яких скупили паї. На куплені ними землі повернуться бакаї, азарови, януковичі, табачники, звягільські… й будуть на законних підставах вимагати від українців говорити мовою хазяїв, працювати на них, як це було за польської панщини, московського кріпацтва, радянської колгоспщини.

Концентрація земельних паїв в руках олігархів та зарубіжних корпорацій несе в собі такий же негатив, як концентрація торгівлі в руках власників мереж супермаркетів: «Сільпо», «Велика кишеня», «АТБ», «Фора» тощо, які як спрут охопили своїми присосками всю Україну. Таким чином невелика купка людей (більшість із них не є українцями і мають подвійне громадянство) можуть установлювати ціни на будь-які товари і отримувати надприбутки, які вивозять в офшори або в країни свого походження. Тобто вони постійно виснажують  державну економіку фінансово. Якби замість кількох мереж супермаркетів ми мали 30-50 тисяч невеликих лавок, крамниць, магазинів, то вони давали б роботу не лише їх власникам, а й членам їхніх сімей та мільйону виробників різноманітних харчових продуктів і промислових товарів. Тоді всі прибутки від виробництва і продажу товарів дісталися б тим, хто виробляє і продає їх, і залишались би в Україні. А замість кількох мільярдерів ми мали б понад мільйон заможних українців, які платили б податки до народної скарбниці та сприяли б розквіту української літератури, кіно, театру тощо. Так і з землею: якщо 40 мільйонів гектарів нашої землі оброблятимуть півмільйона фермерів та членів їхніх родин, то матимемо ще 2-3 мільйони заможних селян і значне поповнення бюджетних надходжень. А якщо землю куплять кільканадцять олігархів та московські структури, то доведеться забути і про наше селянство, і про нашу мову, і про нашу Україну. Все тут буде чужим і ворожим для нас.

УКРАЇНЦІ, НАС ЗНИЩУЮТЬ ПІД КОРІНЬ. ОТЯМТЕСЯ!

Відомо, щоб знищити народ, треба в першу чергу знищити його інтелігенцію, яка оберігає і примножує національні цінності. Після цього окупанту-агресору легко нав’язати народу свою мову, свою історію, зробити стержнем освіти, а від рідної культури його відлучить піп, чужий учитель, театр, кіно, ЗМІ, інтернет. Понад 200 років ліквідацією української інтелігенції старанно займалися поляки, а після них теж саме впродовж 300 років ще ретельніше робили москалі. Причому, польські окупанти використовували всі відомі їм методи нищення: спалювали на вогнищах, садили на палі, четвертували, заморожували, вішали на шибеницях, убивали в катівнях. А росіяни, яким бракувало своєї інтелігенції, просто заборонили нашу мову, освіту, книговидання, театр, щоб перетворити українських дітей на російських інтелігентів. Російськомовні українці – цей прошарок гібридної (етнічно – українець, культурно – москаль) інтелігенції – це найбільша біда України. А тих, хто все-таки не відрікався від свого народу, окупанти знищували. Тож тепер, у найвідповідальніший час становлення незалежної держави, наш народ майже не має національно орієнтованої інтелігенції. Цим користуються і 5-та колона Москви, і новітні шахраї, і зайди, і злочинці (корупціонери, хабарники, крадії), і, особливо, політичні дурисвіти.

Коли народ втратить інтелігенцію, то навіть великі доходи громадян не врятують державу від занепаду. Якби українці мали свою владу, то власну інтелігенцію ми могли б викохати впродовж 5-7 років, посиливши відповідальність керівників та викладачів вищих навчальних закладів за викладання мови, літератури, історії, інших предметів, які сприяють формуванню патріотизму. Проте у нас ще не було своєї патріотичної влади. А у вищих навчальних закладах всі ці роки працюють щирі совки та відверті сексоти. Тож проблемами формування прошарку інтелігенції ніхто у нас не займався. А ті українські інтелігенти, що все-таки вижили в імперії брехні, зла й насильства, не зуміли правильно визначити стратегію розвитку держави, витратили дорогий час на політичну боротьбу з комуністами у Верховній Раді.

А теперішня влада в Незалежній Україні не тільки не сприяє появі української інтелігенції, а – навпаки – діє так, щоб у нас зникли умови для росту національної інтелігенції. Для цього український народ довели до такої стадії зубожіння, коли люди перестали передплачувати газети й журнали, купувати книги. Хіба можна вважати людину інтелігентом, якщо вона не читає книг, журналів, газет, не ходить в театри, не займається самоосвітою? Щоб остаточно вигубити національну інтелігенцію, влада запровадила «шокову терапію». При цьому посилаються на досвід Польщі й деяких інших держав, які після здобуття незалежності почали відроджуватися після впровадження «шокової терапії».

Але є кілька причин, через які застосування шокової «терапії» в Україні небезпечне для коріного народу. По-перше, у нас майже нема національної інтелігенції, тому будівництво незалежної держави очолила імперська інтелігенція під контролем КГБ. Вона розікрала, зруйнувала або вивезла в Московію всі наші важливі підприємства. Отже тепер майже нема чого відроджувати. Економічне зростання в Польщі почалося саме після наведення ринкових порядків на підприємствах польською інтелігенцією. Їхня економіка швидко почала видужувати. А в Україні успішно працюють лише ті підприємства, які належать російським або «українським» олігархам. Але ж вони ні за яких умов не почнуть наповнювати українську економіку капіталами – всі прибутки йдуть в Москву або в офшорні зони.

По-друге, польський уряд після звільнення від Москви очолюють польські націоналісти. А у нас? Фокін, Масол, Звягільський, Кучма, Лазаренко, Кінах, Янукович, Тимошенко, Азаров, Яценюк, Гройсман. Ці «наші» можновладці здатні не тільки кошти бюджету України рознести по офшорах за кілька тижнів, а й скарбницю США розікрали б за місяць. Всі разом вони швидко знищили промисловий потенціал держави, а народ довели до зубожіння. Та ще й затягли у величезні борги перед закордонними банками. Причому, позичають не на придбання сучасної техніки та технологій, а на розкрадання.

Дієвим інструментом нищення інтелігенції стаа новий пенсійний закон. До реформи пенсійного законодавстаа кандиаати наук отримували від 2000 до 3500 гривень. Тож ті, хто отримував менше 2500 гривень і жив в однокімнатній квартирі площею 40 квадратних метрів, мав платити по комунальних рахунках 2000-2500 гривень. Отже грошей не тільки на передплату газет чи журналів та на інтернет, а й на харчі та одяг зовсім не залишалося. Ще гірше стало після того, як Гройсман відмінив пенсії науковцям, а всі ціни зразу виросли на 15-20%. Тож можновладці, мабуть, хочуть бачити людей з науковими ступенями не з газетами в руках, а з візками біля сміттєвих баків.

А щоб народ не зрозумів, що його знищують, йому кинули субсидії. Зазвичай, субсидії мають отримувати люди хворі, неосвічені, недієздатні, багатодітні. А коли без субсидій не можуть жити науковці, письменники, учителі, лікарі, інженери, які багато років плідно працювали (або й тепер працюють), то це свідчить, що державою керують зайди, бездарі, корупціонери, шахраї, – тобто – люди, не здатні зрозуміти, як принизливо учителю, винахіднику, науковцю, інженеру, робітнику, літератору тощо, які все життя чесно працюють або працювали, сьогодні стояти в чергах, щоб випросити у можновладців допомоги на оплату комунальних послуг. А скоро, мабуть, доведеться ходити до соціальних їдалень, щоб отримати безкоштовну юшку з хлібом, аби не вмерти з голоду.

І взагалі, якби можновладці думали про відродження українського народу, його інтелігенції, духовності та культури, то почали б із субсидій на передплату газет, журналів, купівлю книг та підтримували б українських авторів і книговидавництва, різні культурні заходи, перспективні наукові розробки й прибуткові винаходи. До речі, якби влада була зацікавлена в розвитку української культури й допомагала українській інтелігенції працювати на цій ниві, то і державний бюджет отримував би більше коштів від продажу книжок, вистав, виставок, концертів. Сьогодні держбюджет не отримує цих коштів, бо, наприклад, майже всі письменники змушені видавати книги за свої гроші у видавництвах, які не мають мереж розповсюдження книг. Тож авторам доводиться самим реалізувати свої книги. Тобто, замість того, щоб книги продавалася в усіх містах України, вони продаються лише там, де живе автор, тому не приносять прибутків ні автору, ні державі.

Проте найбільший злочин неукраїнської влади в тому, що вона руйнує основи всякого суспільного порядку. Для цього цинічно використовуються не лише брехливі обіцянки та заяви, а й прийняття недосконалих законів Верховною Радою, які дозволяють можновладцям цілком «законно» красти, займатися корупцією, підступним бізнесом, привласнювати державне тощо. А ще страшніше те, що влада своїми діями доводить, що в Україні можна безкарно порушувати не лише будь-які закони, а й загальнолюдські моральні норми. Тому у нас в електричках, на зупинках міського транспорту, в підземних переходах палять, хулігани обмальовують стіни будинків, підземні переходи, вагони інколи й антиукраїнськими гаслами, сексоти б’ють патріотів при невтручанні поліції. Зайди, україножери, злочинці при потуранні поліції або й за її підтримки, а також російськомовні неуки й невігласи з усіх гілок влади й ЗМІ – всі разом намагаються переконати весь світ і українців, що Україна – багатонаціональна країна й кожен її громадянин має право жити за законами своєї нації. Тож ніхто тепер не хоче знати нашої мови й історії. Чиновники зневажають нашу мову, культуру, чекають, поки всі українці роз’їдуться по чужих країнах, а ті, що залишаться, вимруть від алкоголю, наркотиків, екологічних проблем, заразних хвороб.

Одну людину можна вбити зразу. Щоб знищити народ, убивцям інколи мало й кількох століть. Український народ знищують уже впродовж багатьох століть. Чому дозволяємо? Бо повірили чужим пропагандистам, які нашептали нам, що ворогів треба любити більше, ніж себе і своїх дітей. То чи не час зрозуміти, що життя кожному українцю може гарантувати лише тривання українського народу на своїй землі, при своїй владі – владі національно свідомих українців, владі своєї національної інтелігенції, яка має обрати зі своїх рядів національну еліту.

Російськомовні можновладці, російськомовна армія нас не захистять від Росії. А хіба корупційна, злодійська, аморальна влада зможе об’єднати нас навколо національних цінностей: мови, історії, культури, ставлення до правди, справедливості, честі, якими народ наш керувався впродовж багатьох тисячоліть? Ні! Бо це не в інтересах влади чужинців, мета якої викупити нашу землю й установити свої порядки на ній. Нас може врятувати тільки об’єднання зусиль всіх громадян на захист Неньки-України. Нас московські й провладні ЗМІ лякають тим, що ми всі різні: католики й православні, протестанти й рідновіри, демократи й монархісти, націоналісти й ліберали… Ну й що, що різні! Хіба в Німеччині, Франції, Польщі не так? Якщо у батьків діти мають різні здібності й стали математиком, географом, філологом, біологом, співаком, то хіба це може роз’єднати їх і перетворити на ворогів на горе батькам? Може, лише в тому випадку, якщо ці діти дурні. Розумних дітей завжди об’єднують спільне дитинство й сімейні цінності (традиції, любов, взаємодопомога і турбота про старих і малих, чистота і порядок в хаті, спільна праця на горjді і прибиранні в хаті). Тож будьмо розумними! І всупереч всіляким ЗМІ, провокаціям, агресіям давайте єднатися навколо наших вічних національних цінностей: мови, спільної історії, культури, звичаїв, ставлення до праці, потягу до правди й справедливості, поняття честі й доблесті… Лише це врятує і Україну, і нас самих в ній.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЗНИЩЕННЯ НАРОДУ

У двох попередніх розділах я розглянув кілька способів, які впроваджують зайди-олігархи з підступною метою знищення українців на власній предківській землі. Коротко зупинюсь на інших прийомах, які вони застосовують, аби швидше звільнити Україну від українців та заволодіти нашою Батьківщиною, використати її багатства для розвитку інших народів. Що саме це є ціллю, на яку плідно працюють ставленики закордонних спецслужб та олігархів у всіх наших міністерствах, свідчить той професіоналізм, який бачимо в антинародних діях влади.

Одним з найдієвших інструментів нищення українського народу й інтелігенції є освіта. Цей інструмент задіяв у повну силу Кучма, коли пообіцяв надати статус другої державної мови «русскому язику» і призначив В.Кременя міністром освіти. Останній добре розумів, що знищити народ легше, якщо він не знає правди про свої національні здобутки за період свого історичного життя. Тож Кремінь не тільки замовчував правду про наші національні цінності (серед них і про українську національну освіту), а й, будучи ще й президентом академії педагогічних наук, сприяв впровадженню в нашу освіту підручників, написаних з метою подальшого змосковщення українських дітей. Кременя перевершив на посаді міністра освіти інший невіглас і заклятий ворог України – Табачник, який стверджував, що українська мова – це галицький діалект «русского язика». Справу Кременя й Табачника успішно продовжили Гриневич й Новосад.

Міністерство освіти за майже 30 років незалежності так і не розпочало впровадження національної освіти. Навіть українську мову викладають так, щоб її не хотілося вчити, щоб діти почали зневажати свій народ. Тепер влада побачила, що російська мова не може знищити українську в середовищі освічених патріотичних громадян, тому вирішила добити нас пошесним впровадженням англійської. Адже для олігархів – головне, аби ми відцуралися своєї – української.

Виховання ще з дитячих садків ведеться так, щоб діти мріяли після 10 років почати палити цигарки, а після 13-15 займатися сексом і вільно використовувати наркотики. Міносвіти не враховує, що в теперішніх сім’ях вихованням дітей батьки майже не займаються. Тож треба впроваджувати програми здорового харчування, фізичної культури, правильного одягання, поводження на вулиці, в школі та в різних небезпечних ситуаціях. Зовсім відсутнє виховання честі, потягу до справедливості, неприйняття брехні, підступу, крадійства, екологічної грамотності. Олігархи наживаються на торгівлі сигаретами, горілкою, вином, пивом, шкідливими продуктами харчування та продуктами-підробками, наданням послуг у фітнес-клубах, масажних кабінетах, спортзалах. Вороги зацікавлені, щоб ми палили, більше вживали алкоголю, переїдали, не знали про користь рухавки й самомасажу, не вміли самостійно (як це робили наші пращури) берегти своє здоров’я. Тому в шкільних програмах не передбачено уроків, на яких дітей учили б здороаому способу життя, стійкості перед дурними звичками, звабами й пустими розвагами.

Щоб відбити нам бажання вивчати в школі своїх письменників, нам з дитинства нав’язують як еталони поезії та літератури твори московських ненависників України й нашого народу: Пушкіна, Булгакова, Достоєвського, Бабеля, Солженіцина…, які, будучи імперськими охоронцями, ненавиділи нас лише тому, що ми маємо кращих пращурів, глибшу історію, розвинутішу культуру, красивіші обряди, давніші традиції, а особливо тому, що прагнемо волі й незалежності. То чим наші діти збагатяться, вивчаючи твори російських письменників? Начитавшись цих україноненависників, наші діти, отримавши освіту і знання іноземних мов, намагаються швидше виїхати з України і влаштуватися серед народів, мови яких вони знають. Але й там вони не стають частиною української діаспори, бо не є вихованцями української культури. Так, нав’язавши нам гібридну освіту, влада чужинців нищить українську націю з дитинства.

Наші освітяни ще не зрозуміли: Пушкін став явищем московитської літератури лише тому, що російська аристократія й інтелігенція до того часу не знали нічого про досягнення літераторів Європи, все українське бачила через московські окуляри, не читали ніяких романів, тим паче – віршованих. А що вже казати про імперську інтелігенцію, виховану з малоросів… Якби ці – імперські – інтелігенти уміли самостійно аналізувати те, що читають і чують від московських ЗМІ, то збагнули б, що Пушкін писав свої твори не для того, щоб нести правду народам імперії, а для того, аби підняти свій авторитет в імперії, оберігаючи престиж російського царя. Оскільки він не шанував навіть російський народ, зневажливо називаючи його «чернью», то, звичайно, не міг бути порядним і відносно українців. Він звів наклеп на гетьмана України Мазепу, засудив його бажання звільнитися з московських кайданів. Пушкін, проживши кілька років в Україні, нічого доброго не зробив для нас, хоч і скористався сюжетами наших казок для написання своїх творів. Отже шанувати поета чужого, ворожого до нас, народу, тим паче учити його твори в школах, – означає шкодити собі. В жодній країні Африки не вивчають творів навіть великих англійських літераторів, які прославляли англійських колонізаторів. А ми?

Сьогодні нашу освіту знищують ще й за допомогою обраних за конкурсом директорів шкіл, ректорів тощо. Хіба ми не розуміємо, що влада проводить ті конкурси з метою вичавити патріотичних фахівців зі сфери освіти й замінити їх слухняною, імперською (совєцькою) продажною інтелігенцією, яка на замовлення влади донищить український народ чужинською освітою.

Не лише нашу культуру знищує влада. Всі бачать, як сьогодні працює сфера охорони здоров’я і які ціни на ліки в аптеках. Після галасу про завищення цін на ліки олігархами і запевнення урядовців про їх зниження, медикаменти стали дорожчими в півтора-два рази. Отже, ті громадяни, які мають пенсію чи зарплату, нижчу прожиткового мінімуму (близько 3-­3,5 тисяч гривень) й отримують комунальні рахунки на таку ж суму, мають взагалі забути про поліклініки й аптеки.

Міністерство охорони здоров’я більше 25 років не могло визначитися з реформами й займалося лише тим, що роздавало пацієнтам рецепти на неефективні або й шкідливі ліки з метою збагачення власників мережі аптек. А донедавна бачили, як лікарняна мафія боролася з Уляною Супрун, яка почала проводити реформи у сфері охорони здоров’я. Що наш народ знає про різні погляди на способи збереження здоров’я та про шляхи до здорового способу життя? Дехто знає, але не все. Бо наші ЗМІ не займаються пропагандою корисних методів харчування, профілактики хвороб, різних видів рухавки. Олігархам, які володіють мережами аптек та каналами ТБ і радіо, не треба, щоб ми довго жили і не хворіли. Їм вигідно, щоб ми після виходу на пенсію багато хворіли, витрачали пенсії на збагачення власників мережі аптек, швидко помирали. Тому я не маю можливості донести до народу знання, які дозволили мені прожити в силі і бездоганній рухливості та працьовитості до 83 років після кількох операцій і хвороб.

Міністерство внутрішніх справ займається охороною злочинних олігархів та можновладців і майже не звертає уваги на хуліганів, крадіїв, ґвалтівників, убивць. Тож всі чесні громадяни живуть в постійному страху за дітей, за майно в квартирах і на дачах, за кишені під час поїздок в транспорті. Тому вся Україна по щиколотки в недопалках, обгортках, етикетках, пустих пляшках. Мабуть, тому, що олігархи заробляють мільярди на дурних звичках українців. Бо я ще не бачив, щоб когось оштрафували за паління в електричках, на зупинках транспорту, на платформах, в підземних переходах тощо. А коли бачу, як поліція-міліція поводиться з борцями за справедливість, свободу, українську мову, коли чую, як офіцер національної гвардії віддає команди «русскім язиком», а міліціонер кричить людині, яка вийшла на акції протесту: «Ложісь, бандєра!», то починаю думати, що нами керують фашисти деяких національних меншин, і що саме їм служить поліція й СБУ. Що ж, самі винні, бо дозволяли виховувати й навчати наших дітей В.Кременю, Табачнику, Гринєвіч. «Нашій» поліції-міліції допомагають наводити олігархічні порядки приватні армії олігархів. Це вони охороняють об’єкти незаконного будівництва, проводять рейдерські атаки на фермерів і дрібних підприємців, захищають від справедливого суду своїх господарів, нападають на пікетувальників, влаштовують провокації, убивають небезпечних для олігархів журналістів, політиків, чесних громадян.

Російськомовні авакови виховують українофобську поліцію, національну гвардію. Хіба не про це свідчать випадки, коли учасників мирних акцій деякі поліцейські називають «бандерами» й жорстоко б’ють як ворогів. Нас обкрадають, нас убивають, нас обшахраюють, нас отруюють неякісними й підробленими продуктами, а захисту нема. Бо для російськомовних ми – вороги. Тому Путін підтримуватиме в Україні авакових до останнього.

Наші судді – вихідці з КГБ Москви та їх вихованці. Тому судять на користь Московії або за гроші олігархів. Влада знає про це і мала б провести справжню люстрацію, якби думала про Україну. Але вона сама антинародна і теж боїться люстрації. Тому й не звільняє українців від ворогів. Та ще й, аби ми перестали звертатися в суди, коли нас знищують, підняли плату за звернення до суду.

Міністерство надзвичайних ситуацій мусить реагувати на всілякі катастрофи, аварії, пожежі, паводки тощо. І воно реагує. Але я ще не бачив і не чув, щоб воно проводило навчання по гасінню пожежі у висотних будинках, торговельних закладах, школах. Системи попереджень мешканців багатоповерхівок про небезпеки знищені або й не заплановані при будівництві…

Міністерство соціального забезпечення до цього часу більше опікується 2-ма мільйонами пенсіонерів з числа комуністичної партноменклатури та радянських офіцерів, які нічого не зробили для українського народу і готові в будь-який час нас зрадити. Комуністичну партію нарешті заборонили, але пенсії держпартноменкладурникам залишили радянські – в десять разів вище, ніж чесним працівникам. На утримання цієї радянської «еліти» пенсійний фонд витрачає більше коштів, ніж на забезпечення пенсіями 8-9-ти мільйонів пенсіонерів, які працювали в народному господарстві, освіті, медицині, науці, будівництві тощо. Якщо в державі середня заробітна плата перевищує 10 тисяч гривень, то хіба може вижити пенсіонер, який отримує менше 2-3 тисяч гривень пенсії? Тим паче, що майже всі пенсіонери постійно потребують не лише ліків від хвороб серця, високого тиску, для шлунку тощо, а ще й мають проблеми з очима, які вимагають операцій вартістю 10-16 тисяч гривень, та клопіт з протезуванням зубів, який щороку потребує 7-9 тисяч гривень. Де їх взяти пенсіонерам, які живуть на півтори-три тисячі гривень? Щоб заспокоїти обкрадених пенсіонерів, їм пообіцяли щедрі субсидії. Проте їх дають вибірково, і, аби вибити право на державну підтримку, літні люди місяцями ходять до закладів соціального забезпечення, бо влада прийняла такі хитрі постанови про всілякі довідки, які практично не дають більшості приречених на злиденність українців можливості отримати хоч якусь допомогу від держави.

Мета можновладців-чужинців – забрати у нас життя ще задовго до смерті: чергами (за субсидіями, до установ водоканалів, опалення, енергозабезпечення, лікування, обслуговування будинків тощо), злиднями, хворобами, дорогими ліками. Отже переважна більшість пенсіонерів думає лише про те, як вижити, а не про культурний відпочинок, виховання молоді, участь у громадському житті. Можновладці кажуть, що у Пенсійного фонду не вистачає грошей на пристойні пенсії всім. Але на фінансування злочинних банкірів, на розкрадання держбюджету, на величезні зарплати держслужбовцям, які не вміють або й не хочуть працювати чесно і продуктивно, на величезні пенсії та пільги колишнім слугам московських комуно-шовіністів коштів та зрадникам-чиновникам у наших урядів вистачає. Це свідчить, що вся влада у нас антинародна. У пенсіонерів чужа влада забрала все: заощадження за всі роки праці, справедливе пенсійне забезпечення, можливість лікуватися. Таке ставлення влади до проблем народу спричинило не лише прискорену еміграцію, підвищення смертності, а й зменшення народжуваності. Фактично український народ швидко зникає.

В демократичних державах народ від корумпованої влади (якщо така захопить владу) захищають профспілки. У нас радянські профспілки очолювали агенти закордоних впливів. А нових організацій, які справді захищали б інтереси українських робітників, не створено. А якщо й створено, то їх переважно очолюють якщо не суціль вороги України, то колишні партноменклатурники.

Останні ініціативи влади про заміну пільг на проїзд у міському і приміському транспорті грошовою компенсацією призведе до зменшення рухливості пенсіонерів, відмови від поїздок в місця відпочинку, на дачі, за ягодами і грибами. Адже голодуючі пенсіонери в першу чергу витрачатимуть гроші на харчі, а не на транспорт. Тож, мабуть, тепер пенсіонерам ані ноги, ані очі, ані зуби уже не будуть потрібні. До цвинтаря їх донесуть. Саме такі затуркані люди й потрібні олігархам, бо вони голосують за тих, хто більше обіцяє, тобто за тих, хто краще бреше і, як наслідок, успішно знищує.

Чужа влада застосовує до українців такі ж методи нищення, як і чужі окупанти. Москалі ще з часів Петра І і, особливо, за комуністичного режиму, за опір своїм солдатам-бандитам, хоч з боку 2-3 сільських героїв, давали наказ знищити сотні невинних людей, а інколи й усе село. Таким же чином діяли німецькі окупанти. А хіба сьогодні за несплату комунальних послуг кількома власниками квартир не відключають 700-квартирні будинки від електроенергії, водо-і теплопостачання? Чи це не ознаки звичайного нацизму на окупованій території?

Щоб духовно знищити український народ, нам нав‘язують гендерну ідеологію, яка руйнує сім‘ю. Домашнє насильство, яке у нас з’явилося останнім часом, теж є результатом внутрішньої, аморальної до народу, політики чужинців. А щоб привчити нас жити в постійній нужді й побутових негараздах, нам нав‘язують неякісні комунальні послуги (опалення ледь теплою водою та ще й з інтервалами серед зими; часто відключають холодну й, особливо, гарячу воду; не гарантоване електрозабезпечення тощо) за європейськими цінами при наших в 10 разів менших зарплатах і пенсіях.

Гордони, шустери, зеленські, вєрки сердючки, десятки оголених співачок і вертихвісток, одеські джентльмени, блатні донецькі шахраї заполонили телебачення й сцени наших театрів та палаців культури й розважають українських неуків, невігласів та легковажних патріотів антиукраїнськими жартами, зневажливими сценами, мавпячими гримасами, голими сідницями, п’яними пиками – всім, чим багатий «русскій мір», чим дихає московська культура, чим багаті російські мислителі. На тлі такої навали московської культури наша українська, позбавлена підтримки всіх ЗМІ, відійшла в тінь, перестала розвиватися і впливати на українське життя.

А про що свідчить результат відбору на євробачення 2019 р., на якому перемогу отримують дівчата, яким українська культура є зовсім чужою? Це теж – підтвердження нищення народу!

Аби ми не розуміли, що діється в державі, і вважали, що саме таким має бути шлях до європейського життя, можновладці знищили українську науку. По-перше, перестали виділяти кошти на проведення досліджень. По-друге, прибрали не лише наукові, а й моральні бар’єри перед пошукачами наукових ступенів. Тож, при майже повному застої науки, кількість науковців у нас росте небаченими темпами. Дисертації купують, захищають у вузькому колі членів аморальних учених рад тощо. Зразком таких науковців є неук і дрімучий невіглас – колишній міністр освіти й науки – Д. Табачник.

Хтось може сказати, що держава не має поки що коштів для забезпечення пенсіонерам достойного рівня життя. Йде війна з Московією, і ми мусимо утримувати велике військо. Це так. Але й прибутків така багата держава, як Україна, може мати в кілька разів більше, ніж тепер. Адже маємо 40 мільйонів гектарів сільськогосподарської землі, і кожен може дати до бюджету хоч 10 тисяч гривень прибутку. Тож сьогодні не менше 400 мільярдів гривень (насправді – близько трильйона гривень) прибутку мають олігархи, які володіють агрохолдингами та агрофірмами. А хто рахував прибутки від вугілля, залізної, марганцевої та інших руд, які добуваємо з наших надр? А ще ж маємо і сіль, і золото, і бурштин, і уранові руди, і граніт, і пісок та інші будівельні матеріали. Лише за рахунок плати за видобування природних копалин ми могли б забезпечити всім необхідним півмільйона вояків та ще й на пристойні пенсії вистачило б. Але поки що більшість пенсіонерів (уже за нового «чесного й справедливого» президента) мають на життя пів долара на день.

Небезпечний, прямо-таки смертельний удар, влада наносить народу й знищуючи патріотичних бізнесменів. Перевірками, кредитами, корупцією, рекетом і рейдерством та хабарами влада змушує всіх бізнесменів працювати на себе, підтримувати її. Чи не тому так мало у нас спонсорів, меценатів, які допомагали б українським винахідникам, ученим, письменникам, митцям… Міністерство промисловості взялося викоріняти дрібний бізнес. Зносять ятки, кіоски та павільйони дрібних підприємців, забороняють базари, щоб всі ми купували харчі й товари лише в супермаркетах олігархів (Сільпо, АТБ, Велика кишеня, Епіцентр, Ашан тощо). Змушують фермерів віддавати агрофірмам олігархів орендовані паї. Національний банк знищує дрібні банки, аби наші підприємці брали кредити в банках олігархів на невигідних умовах. Вся Україна нині змушена працювати на збагачення зайд-можновладців.

Міністерство зовнішніх справ майже не використовує історико-культурний і мовний фактори у відносинах з іншими державами, особливо зі слов’янськими та з тими, де маємо велику діаспору. Замість того, щоб поширювати (співпрацюючи разом з українською діаспорою) правду про національну ідею українців, про нашу історію, про розввиток стосунків з Московією, про територіальні зазіхання наших агресивних сусідів, МЗС займається проштовхуванням недолугих проектів олігархів, сподівається зупинити московську агресію за допомогою Мінських – абсолютно безрезультативних – угод. Давно пора активізувати переговорний процес, залучивши до нього підписантів Будапештського договору, й проводити зустрічі не в союзній з Московією Білорусії, а в Швейцарії або Швеції чи при ООН.

В той же час міністр Клімкін виступає з ініциативою запровадження в Україні подвійного громадянства. Чи не для того, щоб жиди з усього світу стали вважати себе громадянами України і брали активну участь у виборах? Та й москалі можуть скористатися такою послугою. Тоді уже за 4-5 років від українського народу залишаться тільки ріжки та ніжки. І то десь в Канаді та Бразилії. Крім того, особи з подвійним громадянством матимуть право скуповувати земельні паї зубожілих наших селян, і тоді інший народ стане володарем території нашої Батьківщини. Отже подвійне громадянство – це троянський кінь в Україні.

А ЗМІ, переважна кількість яких теж належать олігархам, здебільшого розповідають про катастрофи, аварії, сімейні драми, вбивства, ДТП, підпали, бандитські напади, зґвалтування, відключення газу або електроенергії, отруєння в дитячих садках, школах і ресторанах, обвали дахів і будинків, перестрілки в людних місцях, навіюють нам відчуття безвихідності, покірливості долі, солідарності зі своїми ворогами. Таким чином нас привчають до думки, що у нас все погано: і люди, і мораль, і екологія, і діти, і порядки в державі, і що ми маємо бути готові до гіршого. Особливо, якщо вирішимо міняти владу. Бо на переправі коней не міняють. А куди нас переправляють, чи не в пекло? Вони сподіваються, що й ліквідація України буде нами сприйматися як неминучість. ЗМІ ведуть себе так, наче й немає серед українців бізнесменів, які навіть за умов ворожої влади примудряються робити корисну справу й навіть допомагають освітнім закладам, воякам, ученим, письменникам. А хіба нема вчених, які й при відсутності належного фінансування роблять наукові відкриття? Чи може у нас зовсім немає патріотичних мерів, голів сільських і районних рад, які, незважаючи на перепони, які ставить їм уряд, 5-та колона і промосковські бандити, досягли успіхів у створені кращих умов життя для своїх виборців? Є такі, але вони не є членами команди можновладців. Тому про них мовчать всі ЗМІ.

...далі буде