Друзі, хто з нас зараз не обурюється і не лає наше сьогодення, не мріє, аби жити стало краще. Тільки і обговорюємо: ціни на продукти, тарифи на газ і світло, субсидії,  пенсії, захмарні зарплати і пенсії тих, хто при владі, небачену і нічим не обмежену корупцію, суцільне порушення представниками влади КОНСТИТУЦІЇ при повній безкарності… Коротше, як кажуть люди, живемо у той час, коли діє в усю силу закон Влади, а не влада ЗАКОНУ. Чому ми опинилися в такій ситуації? Який вихід? Дехто пов’язує такий стан в основному із зубожінням народу. Погоджусь з цією тезою лише за умови деякого уточнення – в першу чергу духовного зубожіння народу, оскільки матеріальна сторона важлива, але не визначальна. Були часи незрівнянно скрутніші в матеріальному відношенні, але такої важкої ЗНЕВІРИ не було. І зневіра ця викликана тим ЦАРСТВОМ БРЕХНІ, яке сьогодні поглинуло Україну, заполонивши все: від найпростішого – «жити стало краще», до найсвятішого - СВЯТА. Якщо в тезу «жити стало краще» часом не дуже вірять навіть ті, хто поширює цю брехню,  то зі святами все набагато складніше – абсолютно переважна більшість людей навіть не задумується над важливістю питання, вважаючи його чимось другорядним. Загальновідомо – СВЯТА відображають глибинний, ПЕРВІСНИЙ СВІТОГЛЯД НАРОДУ, є узагальнюючим виразом СВЯТИНЬ НАРОДУ, фундаментом формування та збереження ДУХОВНОСТІ НАРОДУ. От як просто і одночасно глибинно розкриває сутність поняття «свято» філософ української культури, мудрець В.Триліс: «Свято» в давньоруській мові було прикметником («святе»). Казали: «Це – свято». Святим був хліб, святими були слова батьків, святою була земля. Святим був світ, на який привела нас мати; ця найбільша святиня так і названа – свят, світ. Святим ставало все те, що люди визначали як істинне, прекрасне, життєво важливе, достойне пам’яті й поклоніння. Найрозумніші серед них нагадували іншим, батьки навчали дітей: «Це – свято». Свята ніхто не придумував і не призначав, це могли бути тільки природні явища й речі. Певні дні сонячного й місячного календаря – святі, бо чітко пов’язані з надзвичайно важливими сезонними перемінами в Природі».Отже КАЛЕНДАР СВЯТ (колишня назва КОЛОДАР) – це узагальнене відображення СВІТОГЛЯДУ НАРОДУ, його СВЯТИНЬ, його ритму життя, як биття серця! Одним з основних завдань КОЛОДАРА є виховувати, оздоровлювати (фізично і духовно) і від народження і до смерті утримувати Людину в стані святості – у КОЛІ СВЯТОСТІ! Наші Предки (за свідченням  санскритолога В.Кобелюха – вічная йому Пам’ять і СЛАВА) ще 7528 років тому мали такий КОЛОДАР. Може тому і звалася на санскриті наша Земля як «МОГУТНЯ ДЕРЖАВА СОНЦЯ», а не якась «окраїна», як намагаються це трактувати окремі «історики». І користувалися наші Предки цими знаннями, оскільки кожне Свято не тільки навчало, гуртувало та зближувало Людей (а не так як сьогодні – роз’єднує), але й будучи єдиним для усіх, оздоровлювало їх енергетично, морально, фізично… Недарма практично усі релігії світу (з давнини і до християнства включно) прив’язали дні народження засновників цих релігій (назвали їх при цьому для переконливості богами) до свята РОДЗДВА – Свята народження Світлу і Світла, тобто Всесвіту. Досить назвати Гора (Єгипет, 3000 років до н.е.), Аттіс (Греція, 1200 р. до н. е.), Мітра (Персія, 1200 р. до н. е.), Діоніс (Греція, 500 р. до н. е.), Ісус Христос (Віфлиєм, початок н.е.) тощо. Для більшої переконливості придумали всім їм спільну легенду щодо непорочного зачаття, посвячення, смерті, воскресіння та ін. подробиці – отака собі єдина для всіх міфічна схема творення релігій людьми.Зараз українці, після початку війни з Росією в 2014 році, нарешті прозріли і почали масово та справедливо обурюватися, що Росія привласнила собі колишнє ім’я Русь та історію України, вигадавши для переконливості брехні «спільну колиску трьох народів», спільну Віру. В своїх намаганнях біле зробити чорним Росія дійшла до того, що  переконує, що в цій «колисці» українці навіть не мали своєї мови. Твердять про якесь «нарєчіє».
А хіба не за цим принципом діють більшість наших політиків та представників «творчої інтелігенції», коли  у своїх виступах стверджують що «православна церква принесла в Україну писемність, врятувала українську мову і українську духовність»?Якщо з історією та мовою процес відродження хоч і помалу але  зрушив з місця, то щодо правічних СВЯТ і ЗВИЧАЮ питання навіть не стоїть, бо розрекламований Томос не тільки не вирішив проблему, а лише загострив її. А мова ж іде про духовну сутність народу, про те, що юрбу людей робить НАРОДОМ, а точніше НАЦІЄЮ! Один з кіборгів (на жаль, не пам’ятаю його ім’я) назвав мову «уніформою нації та зброєю масового ураження». Повністю погоджуючись з тезою щодо «уніформи», в той же час  вважаю що вираз «зброя масового ураження» стосується не стільки мови, скільки ЗВИЧАЮ! Того Звичаю, що даний нам одвічно як спосіб БУТТЯ, як та незмінна ПРАВДА, ті незмінні цінності, на яких стоїть СВІТ. І хай сучасні науковці-запроданці скільки завгодно стверджують що «Звичай – це часто повторювані звички», що все змінюється. НІ! БОЖІ ЗАКОНИ НЕЗМІННІ! Звички вбивати, красти, палити, колотися, брехати і т.д. до нескінченості (все, що винайдено та запроваджено людьми) НІКОЛИ НЕ СТАНУТЬ ЗВИЧАЄМ. Коли спаплюжені, спотворені та просто знищені Свята народу, його ЗВИЧАЙ, а натомість штучно насаджений чужинський світогляд з його святощами, то цей народ зникає так само, як і у випадку втрати мови (а може й швидше). Цікаво, коли ж прозріють українські християни? Адже з прадавньою культурою українців, їхніми СВЯТАМИ і ЗВИЧАЄМ юдо-християнство повелося незрівнянно гірше, ніж Росія з мовою та історією України. Аби переконатися в цьому, пропоную це питання розглянути на прикладі хоч би одного Свята, яке зараз з розмахом відзначається в Україні - Різдво Христосове. Зупинимось лише на головних спотвореннях-розходженнях, причому спиратимемось лише на загальновідомі факти:1. Відбулась підміна сутності Свята. Правічне Свято РОДЗДВА (народження Світу і Світла) штучно замінено на Різдво міфічного Христоса. В одвічному Святі РОДЗДВА вшановується ДІЯ Бога – створення ним СВІТУ і СВІТЛА. Ця подія визначальна ДЛЯ ВСІХ і по природі своїй просто НЕ МОЖЕ РОЗДІЛЯТИ ЛЮДЕЙ. Натомість, в християнстві – відзначається не те, що зробив Христос, а лише народження міфічної Людини, дійсний день народження якої, до того ж, до сьогодні невідомий. 
2. Зміна часу відзначення Свята. РОДЗДВО – починається і закінчується в чітко визначені Богом і зафіксовані астрономічною наукою моменти, які вічні у часі і не залежать від будь-якої системи календарів чи людських уподобань: початок – найкоротша ніч, закінчення – Земля найближче до Сонця, період – близько 13 днів. Різдво Христосове – на початку штучно посаджено засновниками християнства саме на одвічне Свято РОДЗДВА (за язичництва - РОДЗДВО СОНЦЯ), але з часом, через недосконалість календаря, дата відстала на 3 дні. З введенням григоріанського календаря різниця між православним і католицьким Родздвом, із-за того, що православна церква не прийняла Григоріанський календар, склала вже 13 днів. Тобто на сьогодні розходження в часі Свята правічного РОДЗДВА та православного Різдва Христосового складає більше, ніж половину календарного  місяця – 16 днів, а католицького 3 дні. Чогось свій день народження намагаємося святкувати своєчасно (хіба-що на найближчу суботу-неділю можемо перенести), а БОЖИМ (Всесвітнім) часом Свята можемо гендлювати як заманеться! Тобто мало того, що нахабно призначили на правічне Свято РОДЗДВА Різдво Христосове, а потім ще й більше ніж на півмісяця відійшли від цієї  визначеної Богом дати.
3. Зміна назви Свята. РОДЗДВО перетворилося на Різдво Христове. По-перше, назва втратила отой посил творення РОД–З-ДВОх (недарма перший день РОДЗДВА – СВЯТО РОДУ) і перетворилася на незрозуміле РІЗ-ДВО. По-друге, назва за християнства стала персоніфікована, присвячена конкретній міфічній особі, яка нічого за життя величного (БОЖОГО рівня) не здійснила (принаймні це нікому не відомо). По-третє, виникає питання чому Христове, а не Христосове (адже він Христос, а не Христ, чи Хрест).
4. Неспівставний час виникнення Свят. Якщо Свято РОДЗДВА сягає часів творення Світу, то Різдво Христосове почало відзначатися порівняно нещодавно. Зокрема лише на Нікейському соборі (325 рік н.е.) була додана характеристика Сина «єдиносущного Отцеві», яка стверджувала, що Син є тим же самим Богом за суттю, що й Отець: «Бог від Бога». Тобто Христоса тільки в 325 році простим голосуванням священиків (причому з невеликою перевагою в голосах, наступним мордобоєм та видаленням незгодних з Собору) нарекли Богом. Рішення ж про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі аж в 431 році – через чотири століття після того, як жив Христос. На Землі України це свято, відповідно, попало лише після насильницького «хрещення» вогнем і мечем лише трохи більше ніж 1000 років тому. Так що, як бачимо, виникнення цих свят в часі просто неможливо порівнювати.
5. Території, на яких діють Свята також не підлягають  порівнянню. Якщо РОДЗДВО це Весвітнє явище, яке стосується всіх без винятку, бо грунтуться на Божих Законах (незалежно знають про це люди, чи вже забули), то Різдво Христосове було започатковане лише в Римській імперії, причому в наказному порядку. У 380 році в Салоніках імператор Сходу Феодосій за присутності братів-співправителів Заходу Граціана і Валентиніана II виголосив т. зв. «Солунський едикт», яким всім жителям Римської імперії наказувалось сповідувати християнство у його нікейській, визначеній як єдиноправильна, версії. Одноосібно врутившись у справи Церкви, Феодосій тим самим перетворив християнську релігію на державну, а саме християнство — на політичний фактор реалізації державних інтересів. Цим документом Федосій присвоїв собі право бути суддею в справах Церкви, якій з власних міркувань дав символ віри, визначений ним особисто як єдино вірний, хоча подібні дії входили до компетенції церковного управління, а не державної влади. Тим самим він покінчив з незалежністю Церкви від держави, перетворивши християнську релігію на державну, а саме християнство — на ключовий фактор реалізації державної політики як її розуміє правитель. Такий підхід став поворотним пунктом в історії християнства, тому що відкрив еру пристосування завдань Церкви до задач і цілей держави. Мабуть це і стало вирішальним фактором при обранні християнства князем Володимиром. І зараз у нас цю релігію з цієї ж причини фактично роблять державною, попри те, що в Конституції виписана зовсім інша норма – релігія відділена від Держави.Крім забезпечення християнству особливого статусу в державі, «Солунський едикт» відкрив дорогу найсуворішим переслідуванням єретиків та іновірців. Феодосій заборонив жертвопринесення поганським богам, вивчення математики, яка вважалась пов'язаною з магією і чаклунством, а в 391 році спеціальним едиктом постановив зруйнувати всі язичницькі храми — войовничі християни знищили стародавній храм Серапеум в Олександрії і відділення Олександрійської бібліотеки при ньому, а в Греції — велику кількість видатних елліністичних пам'яток античності, в тому числі храм Аполлона в Дельфах. За цієї ж причини у 393 році в Греції відбулись останні Олімпійські ігри, головне спортивне свято протягом попередніх 11 століть. Далі буде.