Під час Свята селяни, як правило, уважно придивляються до погоди, бо вважається: хто в цей час переборе (Зима чи Літо), такою й буде погода весною. Ясна і тиха погода віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу і хліб, бо в поле виїдеш нескоро. На цей час день вже чимало прибув (більш ніж на  годину) і в Природі починають відбуватися зміни, хоча іноді і докучають нічні морози та заметілі.

Світоглядно-одвічне, важливе в практичному житті Свято Громниці-Стрітення широко представлено в українському фольклорі. Згадаймо Зиму в образі старої баби в полатаному кожусі, яка все не хоче відступати і поступатися місцем молодій Весні-красуні. Але й Весна не повинна поспішати, бо може замерзнути. Тому повинно бути все в свій час.

Стрітення супроводжувалося багатющими різноманітними обрядами. Зокрема, напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – “жайворонків”. Давали це печиво дітям, щоб ті закликали Весну, допомогли їй збороти Зиму. Але виносити його можна було тільки у двір, ще не прийшов час виходити з ними за ворота на вулицю. Це свято прийде пізніше, бо ще рано запрошувати пташок з Вирію – замерзнути можуть (порівняйте це зі знаменитим «Щедриком», який, як мінімум, від незнання виконують зараз у грудні-січні). Безумовно, Свято супроводжують різноманітні гри-взаємодії Зими-Води і Літа-Вогню. Зокрема це простежується у освяченні стрітенською водою громничної свічки (у більш пізні часи) і киданні снігу на палаюче опудало (більш ранній варіант). Дівчата в цей день на перших весняних прогалинах співали веснянки.

В цей день вдосвіта набирають воду (в нову - ще не вживану – посудину). Цю воду пильно берегли – їй приписувалась магічна сила. За народними уявленнями – це цілюща вода. Її використовують при хворобах та навроченнях протягом року. Стрітенською водою ще кропили скот і давали йому її пити – “щоб не хворів”. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну “першу” неділю – на молодику. Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: “Боже тебе збережи!” Віра в силу Стрітенської води у багатьох збереглася ще й досі. І Вам раджу – наберіть в цей день Стрітенської  Води.

Тут же запалюють виготовлену раніше стрітенську (громничу, громницьку, або “громиху”) свічку “щоб весняна повінь не пошкодила посівів, і щоб мороз дерев не побив”.

Цю свічку швидко гасять і зберігають на покуті до літа. Літом, коли часто-густо гуркотять грози, а блискавка може влучити в господарські та житлові будівлі, запалюють громничу свічку і виставляють на двір, як надійний оберіг людей, худоби і майна від лиха, в першу чергу від грому.

Отакий звичай дійшов до нас від Предків, хоч іноді і не зовсім зрозуміла суть всіх обрядів (наприклад обряд пропалювання волосся; магія захисту від вогню і пожеж; магія з немовлятами; відмолювання родового зла, чи прокляття Роду; гадання про врожай, в який день що передбачається тощо).

Отже, світоглядна суть свята Громниці, час відзначення та її обрядовість навіть у значно втраченому вигляді є ще одним свідченням екологічного світорозуміння наших предків, Звичаю українців жити за природним календарем, зливаючись з природою в одне ціле. Не можна обійти увагою той факт, що кожен день тижневого свята Стрітення (як і всі інші дні року) несе своє особливе навантаження, свої цікаві і корисні передбачення і прикмети весняної погоди так необхідні хліборобу в його нелегкій, почесній і вкрай необхідній праці для усіх без винятку людей. Подякуємо ФБ і скористаємося його народним прогнозом погоди на всі дні Стрітення.

Прослідкуємо за особливостями кожного дня СТРІТЕННЯ. Початок Свята 30 січня вважалося серединою Зими. Цього дня часто бували відлиги, а вслід за ними наступали сильні морози. Звідси і прикмета, що зимовому теплу вірити не можна: “Перезимник дасть надію, тепло, а потім обдурить — все морозом скрутить”. Якщо в цей день небо заволочувалось хмарами, очікували заметіль. У дохристиянські часи наші пращури вважали, що на Перезимника Сонце викликає з вирію усіх тих птахів, які прилітають до нас навесні. А тому залишали зерно та крихти хліба у місцях, де селяться пернаті, прилітаючи додому з теплих країн. Не можу не наголосити на отакій цікавинці:  за церковним календарем 30 січня вшановують преподобних Антонія Великого, Антонія Димського та Антонія Чорноєзерського – ніби випадково співпало аж три Антонія. Але випадковостей у юдо-християн не буває: Перезимник став Антоном Перезимнім, при цьому перебравши на себе усі його ознаки.

Наступний день 31 січня християнами вшановується пам’ять святителя Афанасія і Кирила. Тому за християнства цей день вже називали “Панас Ломоніс”, оскільки стояли люті Афанасієві морози: “Ломоніс морозить ніс”, “Прийшов Панас Ломоніс — бережи щоки та ніс”. Важко повірити, що до Афанасія (Панаса) не було морозів. Якщо цього дня був пурпуровий захід сонця, то на ранок очікували великого снігопаду, морозу і вітру. Погоду передбачали і ворони: якщо вони летіли зграями, слід було готуватись до сильних морозів.

Цікаві передбачення погоди на 1 лютого. Якщо в цей день була ясна погода чи капало зі стріхи, то очікували ранню весну: "Якщо крапель — то у весну ранню вір". А ось якщо ввечері на небі було багато зірок, то зима ще довго обіцяла протриматися. Якщо ж кружляла заметіль, вірили, що така погода затягнеться. Також цей день називали Громовицею, бо саме 1 лютого в природі могла була гроза.  Може тут і крилося як походження старовинної назви свята – ГРОМНИЦЯ, так і, головне, сам початок Свята. Адже такі випадковості, вибачте за тавтологію, не бувають випадковими. За часів християнства до цього дня штучно приточили вшанування Макарія Великого і вже казали «Якщо на Макарія ясна погода чи капало зі стріхи, то очікували ранню весну», хоч яким боком той Макарій причетний до погоди пояснити НЕМОЖЛИВО, бо ці ЗНАННЯ (саме ЗНАННЯ) були одвічні і далеко до появи міфічного Макарія використовувалися нашими ПРАЩУРАМИ! Якщо другого лютого мете, то увесь Колодієвий тиждень (Масляна) буде заметільним. Якщо цей день похмурий, то варто очікувати пізніх заметілей. А якщо опівдні було Сонце — на ранню весну. Християни в цей день вшановують пам’ять преподобного Євтимія Великого. Тому цей день називали “Єфимкині заметілі” ніби їх до цього не було.

На третє лютого була така приказка: “Якщо місяць заковзав, у хмару білий ріг встромив — буде добре жито і борошно в сито” — молодий місяць у хмарах вказував на хороший урожай. А ось ясне небо передвіщало недорід. Яскраво-червоний захід 3 лютого прогнозував морозний ясний завтрашній день; а ясна погода — ранню весну. Якщо вдень Сонце світить яскраво, то влітку на фруктових деревах плоди червиві будуть, а якщо воно за хмари ховається — чисті та великі.

Четвертого лютого, як правило, чекай заметілі, хурделиці та морозу. Саме мороз визначав майбутню погоду. Якщо спітніли віконниці та рами, слід чекати потепління. Якщо “сніжні візерунки” підіймаються угору склом — морозу тривати, а якщо похилилися — на відлигу. А ще: коли опівдні в цей день світить Сонце — весна буде ранньою. Християни в цей день вшановують пам’ять апостола Тимофія (помер близько 96 року в Малій Азії), тому морози з тих пір звуться «тимофіївськими» - ніби їх до того не було.

П’ятого лютого погоду передвіщали білки та птахи. Якщо під час морозу білка залишає гніздо і спускається з дерева, слід чекати відлиги. Якщо вранці виразно чути крик синиці, то варто готувалися до серйозних морозів.

Шостого лютого вважали переломом зими, і за ним прогнозували погоду на майбутню весну: “Якщо хороша погода — весна буде красна (хороша)”. Наші пращури говорили: “На півзимницю дорогу перемітає — корм підмітає”. Це означало, що зима затримається, і домашні тварини з‘їдять всі заготовлені для них запаси. Християни в цей день вшановують преподобну Ксенію римлянку (честування почалось з V століття) та блаженну Ксенію Петербуржську (XVIII століття - до смерті ходила обідрана, в лахмітті – можливо божевільна, недарма ж блаженна). Їх також  прив’язали до прогнозу погоди: “Яка Ксенія — така й весна” (може обох, а може котрусь із них – невідомо). Вибачте, що навожу ці нескінчені християнські вигадки-нісенітниці, але як інакше переконати в штучності та безглуздості таких накладок наше зазомбоване християнством та невіглаством суспільство? Логічно, мабуть, що цей день (6 лютого) в наш час оголошений «Днем бармена» - без 100 грамів тут дійсно не розібратися…

Не менш цікаві передбачення Погоди пов’язані з днем 7 лютого. У цей день судили про майбутню зиму. Яким день буде зранку до обіду, такою буде і перша половина наступної зими, а погода з обіду до вечора вказувала на другу половину зими. Вдумайтесь – НАСТУПНОЇ ЗИМИ! Густий туман передвіщав мор худоби, а ясна погода — до сприятливого року.

Це далеко не повний перелік передбачень погоди за народним календарем у стрітенські дні – можете тільки уявити собі, який потужний пласт Знань з незапам'ятних часів зберігала народна Пам'ять (адже це саме одвічні Знання, а не набутий досвід, чи наукові пошуки). І ці Знання свідомо замулювалися, спотворювалися і нищилися зайдами і ворогами принаймні тисячу років (з приходом християнства). Ось коротесенький перелік прикмет та прислів'їв, пов'язаних зі Стрітенням:

- Якщо під вечір потепліло, то вважається, що Літо перемогло, а тому “Зима йде туди, де було Літо, а Літо йде туди, де була Зима”;

- Якщо на Стрітенння “півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди”;

- “Як на Стрітення півень нап’ється води в калюжі, то жди ще стужі!”;

- Якщо “Сонце ясне на Громницю буде, то більш ніж перед тим снігу випаде всюди”;

- Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний;- Як на Стрітення капає зі стріхи – не найдеться з Літа потіхи;

- Якщо на Громницю з дахів не тече, то Зима довго ся проволоче тощо.

І чи можна їх вмістити в один день 15 лютого? А як їх розмістити окремо по 7 днях Свята і не помилитися при цьому? Яка ціна тоді цих передбачень? Ось це і є результат підміни часу відзначення та сутності Свята (від слова «святий») – втрата своїх одвічних ЗНАНЬ, ДУХОВНОСТІ, СВЯТОСТІ. Цікаво, якби миряни знали дійсну суть цих свят, яке б з двох вони обрали?

Візьмемо, для прикладу, 15 лютого – прийнята на сьогодні дата святкування Стрітення. Наші Предки казали: яка погода в цей день — такою весна буде. Якщо дорогу перемітає — весна буде пізньою і холодною. Якщо тепло — весна буде ранньою і теплою. “Якщо цього дня сніжок — весною буде дощик”, тобто весна буде затяжною і дощовою. Передбачити погоду могла і курка: якщо нап’ється біля порогу води — весна буде теплою і ранньою. І яке відношення мають ці прикмети до Сімеона Богоприїмця?

Порівняймо подібним чином і 16 лютого – у християнстві день Післясвята Стрітення. За народним календарем з цього дня у давнину розпочиналось лагодження — підготовка інструменту для весняного посіву. З цього приводу люди говорили: “На лагодження дід встає вдосвіта — лагодить збрую літню і бороду столітню”. Цього дня часто бувають великі калюжі. Але тепла погода цього дня рідкість, адже 16 лютого відоме своїми морозами (пізніша назва – «власіївські» морози). Ці морози стали називатись «власіївськими» після того, як християни до цього дня прив’язали вшанування пам’яті Власія Кесарійського. Так, ніби до того і не було морозів. Як бачимо, християнське наповнення  Післясвята Стрітення до української Землі ніякого відношення немає, а єдина прив’язка до передбачення погоди з введенням поняття «власіївські морози» може викликати лише усмішку.

Якщо 22 лютого християни святкують Віддання свята Стрітення Господнього, то за народним календарем у цей день є ряд визначальних прикмет. Зокрема з цього дня сильний мороз найчастіше буває лише вночі, а темна ніч без зірок вказує на ранню весну. А ще в цей день потрібно було підготувати різне насіння, виставити його на три ранкові зорі на мороз і після цього відкладати зерна до посівної. Вважалося, що тоді рослини стійкіші до температурних коливань.

Ми розглянули тільки одне свято, але це стосується АБСОЛЮТНО УСІХ НАШИХ ОДВІЧНИХ СВЯТ. Чи не на часі повернути їх на свої ПОЧЕСНІ МІСЦЯ, визначені БОГОМ, а не людьми? І, головне, повернути їм одвічну загальнолюдську сутність – оту СВЯТІСТЬ, що єднає, а не ділить людей. Тож відроджуймо наші прадавні свята – це дорога до розуміння коренів культури нашого народу, основи нашого сьогодення і дороговказу у майбуття, адже саме без нашого минулого нема в нас і свого майбутнього!

З ЗИМОБОРОМ – ГРОМНИЦЕЮ - СТРІТЕННЯМ НАС!