Детальний огляд Козацьких бойових мистецтв Запоріжської Січі,
та їх витоки в древній історії України
Ще зовсім недавно, якигось 300 років тому Україна славилась на увесь світ відважними й шляхетними звитяжцями – Козаками, чиї навички в бойовому ділі заслужено викликали захоплення та повагу, ставали життєвими легендами та надихали молоді покоління, а їхня висока духовність і благородство робили їх духовним взірцем для всього людства.

Після підступної руйнації Козацької лицарської твердині – Запоріжської Січі моквинською імперією («Мо(с)ква» походить від невірного прочитання іноземного mockva – українською «моква», «болото», «мокротиння», де ck (іноземне к) неграмотно читалось як ск), ці знання та їх носії планомірно й ретельно переслідувались, знищувались і продовжують знищуватись, а тому на сьогоднішній день є майже забутими.

Існуючі ж нині спроби відтворення «козацького бойового мистецтва» у вигляді так званого «гопака», «спаса», «триглава» і т.д. є в більшості наміреними фальшивками моквинських спецслужб, або недолугих аматорів, погано знайомих з історією та звичаями Козацького лицарства, і для погляду фахівців є нічим іншим як еклектичним коктелем з елементів східних бойових мистецтв. Та головним же є те, що таке відтворення неможливе без відновлення тодішнього українського духовно-культурного світогляду української нації, Козацької ментальності зокрема.

Справа дослідження ускладнюється ще й тим, що при руйнуванні Січі всі архівні документи були або знищені, або вивезені в Пєтєрбург й понині ретельно приховуються. Та якщо археологи можуть за кількома черепками й синтезованим науковим аналізом відтворювати цілі забуті цивілізації й історичні епохи, то в культурологічній сфері недавню минувшину розгледіти зможемо й ми.
Отож, - приступімо до безпосереднього розгляду нашої теми.




Частина 1


Загальні характеристики Козацького бойового мистецтва
Яким же було бойове мистецтво Козаків? Які базові принципи були закладені в ньому? На що воно було схоже? Чи було в ньому щось унікальне, ні на що не схоже? На яких базових принципах вон обуло сформоване?


Щоб здобути на це чітку й правдиву відповідь, побачити тодішню реальність, а не нафантазувати собі хибну картину, розгляньмо середовище, в якому воно формувалось, культивувалось, яким обумовлювалось. Ось кілька головних соціальних, побутових, військових та культурних факторів того часу, що чітко окреслюють яким насправді було бойове мистецтво Козаків.




Фактор 1


Із загальновідомих всім джерел ми знаємо, що на Січ (а їх в різні періоди було не менше семи) брали практично всіх бажаючих чоловіків, а нехитрий вступний іспит швидше мав на меті виявити схильності новоприбулого (згідно яким часто й давались Козацькі прізвиська), його сильні та слабкі сторони, таланти, та хіба що виявити слабкодухість, - єдино можливу причину неприйняття в лицарське Братерство. Це означає, що не було відбору за фізичними параметрами, а отже в бою не робилась ставка на фізичну силу.


І справді, - в описах та на зображеннях Козаків ми бачимо серед них і низькорослих - й високих, і худорлявих – й повнуватих (а інколи й досить таки пузатих), і кремезних – й охлялих, і молодих – й достатньо літніх. Отже в базових принципах Козацького бойового мистецтва фізична сила не була наріжною. Це підтверджується й тим, що в описах ніде і ніколи не згадується про спеціальні обов'язкові силові фізичні вправи на Січі, чи приспособи для них. Отже це було дуже ефективне, але не силове мистецтво.




Фактор 2


Багато ознак прямо й опосередковано вказують і на те, що козаками в рукопашному бою не використовувались ударні техніки (кулаком). Нема жодного опису обов'язкового відпрацювання таких ударів на Січі, чи будь-яких приспособ для них.


Якщо, наприклад, в Шаоліньському монастирі (центральний Китай, провінція Хенань) такі техніки були, і були базовими, то ми бачимо там прямі підтвердження цьому у вигляді приспособ, спеціального взуття, спеціально відведених для цього місць, описів тренувань, прикладів, зафіксованих в творах мистецтва (скульптури, розписи, ілюстрації тощо…), описів їх примінення в бою.


Також відзначимо, що фахівцям бойової справи відомо й те, що ударні (кулачні) техніки є вкрай виснажливими, оскільки в кожен удар необхідно вкладати багато сили щоб він був достатньо травматичним, а це дуже швидко виснажує сили бійця. Яскравим прикладом тут є бокс, де максимально треновані, витривалі, фізично сильні чоловіки на протязі дуже короткого часу виснажуються і на останніх раундах в обнімку ледве стоять на ногах, очікуючи завершального гонгу. А згідно чисельним описам Козакам часто доводилось невпинно битися днями, й робили вони це завзято й успішно.


Чи не найвагомішим аргументом про відсутність ударних (кулачних) технік на Січі є обмундирування ворожих армій, з якими доводилось воювати українським лицарям ще з давніших часів. Якщо ми розглянемо як були вдягнуті вояки монгольської й татарські орди, печеніги, хозари, турки, ляхи, шведи, то зрозуміємо що удари кулаком були би проти них абсолютно безглуздими й неефективними, адже ті були замотані в шкури, багатошаровий теплий одяг, грубі киптарі, пальта, залізні кольчуги та лати, голови й лиця захищені товстими шапками з хутром, шкіряними та металевими заборолами, шоломами.


Не менш важливою аргументацією є й духовні засади Козацтва, лицарського звичаю на Січі, споконвічно глибокого світогляду Українців з часів Трипільської доби. Військова справа, як і всі інші сфери буття нації, взаємопов'язані між собою, є нерозривними і відповідають загальнонаціональному психотипу, характеру, ментальності українців.


З психологічної точки зору удар кулаком є виявом внутрішньої агресії, викидом душевного негативу, і саме з таким акцентом ця бійцівська техніка й практикується в таких східних видах як Кунг-Фу, Карате, У-шу, Муай-Тай. Придивімося пильніше, – й побачимо, що культивуються кулачні бої саме здебільшого народами з агресивним національним психотипом, ті що чинили в більшості завойовницькі й поневолюючі напади. Ударні техніки відносяться до атакуючих, тобто нападницьких видів прийомів, і несуть в собі підтекст внутрішньої агресії. Українські ж війська ніколи не вели завойовницьких війн, ніколи ні на кого не нападали першими, а лишень тримали оборону своїх, Богом даних земель. Тож військові традиції Козаків мають повну відповідність психотипу українців, щирих, відкритих, врівноважених, добродушних, хоробрих, кмітливих, завжди з добрим гумором, толерантних, мудрих.


Отже І зовнішні і внутрішні чинники підтверджують відсутність використання ударних (кулачних) технік Козаками. Це душевна, тобто генетична відсутність агресії українців, і вищеперечислені аргументи непрактичності їх примінення. Тобто бойові техніки Козаків були високоефективними, але не містили ударних (кулачних) технік. У всякому разі вони точно не були базовими.


Далі буде...