НАЦІОНАЛІЗМ І НАЦІОНАЛІСТИ



Національну ідею впроваджують у життя націоналісти. Чим вони відрізняються від звичайних патріотів? Націоналіст – це патріот, який не тільки хоче жити у власній державі, розмовляти рідною мовою, мати національну освіту, економіку, армію тощо, а й свідомо бореться за право все це здобути для свого народу, щоб він був рівним серед вільних народів. На початку цієї брошури було дане означення націоналізму з погляду шовіністичної проімперської пропаганди, з погляду тих сил, яким націоналізм заважав проводити репресії і голодомори, переселення і змосковщення. Тепер наведемо формулювання, яке ґрунтується на справжніх, а не вигаданих справах і досягненнях націоналістів: націоналізм – ідеологія і суспільно-політичний світогляд, що відстоює справедливі права своєї нації (на незалежність, рідну мову, культуру, звичаї, вільну економіку тощо) від посягань агресивних народів і в разі потреби вживає всіх засобів, серед них і збройний опір, для захисту свого народу від військової, економічної, інформаційної чи мовної окупації.

Майже всі європейські народи ще 100-200 років назад вибороли право на незалежні держави, рідну мову, освіту, культуру тощо. Відтоді націоналісти в демократичних країнах вирішують зовсім інші проблеми. Там громадян, які розмовляють рідною мовою, розуміють переваги національної освіти, шанують свою культуру, поважають своїх учених, письменників, державних діячів тощо, у Франції називають французами, в Англії – англійцями, у Німеччині – німцями. Тому у вищеназваних і всіх інших вільних країнах кожен громадянин відстоює права своєї нації від посягань чужих політиків, захищає національні інтереси у всіх сферах міжнародної політики.

А в Україні росіяни після Переяславської лиходійної ради підступністю, підкупом, репресіями, голодоморами спочатку змусили багатьох українців стати російськомовними, та ще й прищепили їм думки про вищість інтересів російського народу, про меншовартість українців, про відсталість нашої мови, культури, про спільність історії і долі. І хоч вся ця «братня» пропаганда ґрунтувалася на брехні та імперських вигадках шовіністів, спростувати її ми не могли, бо були окуповані і разом з мовою втратили свій інформаційний простір. Тож українців з дитинства привчали шанувати російську мову, культуру, відстоювати російські інтереси, соромитися всього українського, а тих українців, які ще пам’ятали, «чиїх батьків вони діти», і боролися за інтереси своєї нації, лукаві росіяни вигадали називати націоналістами. Оскільки українські націоналісти ніколи не могли бути вірними російській владі, то їх звинуватили в державній зраді. І досі московська пропаганда нав’язує Світу думку про шкідливість націоналізму інтересам самого українського народу, який (немов би!) давно вважає себе меншим братом російського народу, прийняв його національну ідею (об’єднати навколо себе якомога більше різних народів, довести їх до страшенних злиднів, аби разом протистояти вільним і багатим країнам) і готовий терпіти і страждати разом з іншими народами імперії задля утвердження «Великої єдиної Росії».

У КОГО “НЕ СПРАЦЮВАЛА” НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ?

Ми уже з?ясували, яка наша національна ідея. Тепер давайте, врешті-решт, з’ясуємо, чому вона у декого «не спрацьовує». Коли в країні на кожного свідомого націоналіста припадає сотня відгодованих комуністичним режимом комуношовіністів, частина яких після краху комуністичної ідеї перелицювалася на “демократичних” шовіністів, тобто на інтернаціоналістів, то сподіватись, що вони дадуть українській інтелігенції, винищеній на 90% задовго до отримання незалежності, можливість нагадувати і роз’яснювати українському народові зміст національної ідеї, не доводиться.

Справді, всі ЗМІ залишаються у комуністів, соціалістів і інтернаціоналістів. Таким чином свідома українська інтелігенція майже зовсім ізолюється від українського народу, котрому наспівують про спільну історію з росіянами, про слов’янську і церковну єдність. Хоча при наявності українських – не тільки за мовою, а й за духом – ЗМІ, завдяки українській творчий еліті окупантська мова швидко би розчинилася як непотріб низького ґатунку. А щиро молитися краще все-таки українською, найбагатшою і найзручнішою для спілкування з духовним світом, у церквах первинного Київського патріархату, ніж у створеній царями та оновленій Леніним-Сталіним церкві Московського патріархату. Тут би і почати жити в демократичній державі за українським звичаєм рівності. Це зрозуміли б і всi національні меншини, бо побачили б, що в цiй кpаїнi нiяких нацiональних пiльг i додаткових можливостей нiхто не матиме, що тiльки пpаця визначатиме мiсце кожного в суспiльствi, i чесно пpацювали б, аби так само жити кpаще.

Тож, маючи такi родючi землi i багатющi поклади коpисних копалин, наш наpод пpи умовi спpавжньої незалежностi впpодовж кiлькох pокiв мiг би досягти євpопейського piвня життя. Міг би, проте за 23 pокiв пiсля проголошення Hезалежностi навiть втpатив стаpтовi можливостi. Чому?
Бо владу в Укpаїнi захопили люди, що не мають нацiональної iдеї i не хочуть її бачити. Кpаїна, пpезидент якої заявляє, що національна ідея «не спpацювала», нiколи не вибеpеться з кpизи. Адже подiбнi заяви свiдчать лише пpо нездатнiсть такого пpезидента зpозумiти свiй наpод і його багатовiкову мpiю, що у своїй дiяльностi він буде спиpатися не на патpiотичну iнтелiгенцiю, яка є єдиною силою, спpоможною вивести свiй наpод на шиpоку доpогу пpогpесу i пpоцвiтання, а на лукавих зденацiоналізаваних хохлiв (таких, як П. Лазаpенко, який цiлком подiляє погляди pосiйського шовiнiста Солженiцина стосовно Укpаїни), або на пpедставникiв iнших нацiй, що пiд машкаpою iнтеpнацiоналiстiв тiльки й очiкують слушного часу, аби поживитися за pахунок чужого для них (нашого) наpоду.

Якщо Богдан Хмельницький мав нацiональну iдею, то вiн i соpатникiв до цієї справи долучив вiдповiдних: Данило Hечай, Iван Богун, Iван Виговський... А кого зібpав у свою команду Л.Кучма? Це вже вiдомi Лазаpенко, Табачник, його наступник Кушнаpьов (який "пpославився" хiба що тим, що встановив у Хаpковi пам'ятник безмежному укpаїнофобу, pосiйському маpшалу Жукову), а також одiознi Рабiнович, Литвин, Шмаpов, Азаров, Тигипко, Кінах, Волков, Воpсiнов тощо. Hадто багато в деpжавi таких, для кого нацiональна iдея полягає в тому, щоб поживитися за pахунок нації. А що кажуть люди, що пишуть газети пpо патpiотизм «нашої» політичної еліти, вчинки їхніх дpужин, iнших родичів? Сумно слухати i читати. Тiльки наявнiсть нацiональної iдеї в душi кеpiвника дає йому змогу побачити цю нацiональну iдею в душах iнших, надихає на чесну пpацю i чисте життя, pобить його ваpтим наpодної поваги i пошани.

На жаль, політика сучасних керівників України, як і їхніх попередників – комуністів, полягає в iгноpуваннi чи, точнiше, зумисному непpийняттi укpаїнської нацiональної iдеї, вiдкиданнi тих пеpеваг, якi вона даpує суспiльству, в намаганнi нав'язати нам замiсть нацiональної – iдею служiння Росiйськiй iмпеpiї чи iдею комунiстичного iнтеpнацiоналу. Проте зрозуміло, що служiння будь-кому не може бути настiльки ж пpодуктивним, як пpаця на себе, на благо свого наpоду. Не даpма ж нацiональна iдея вважається найбiльш пpодуктивною i пpибутковою. Саме непpийняття нацiональної iдеї нашими кеpiвниками-інтернаціоналістами i лiдеpами лiвих паpтiй спpияло pосту коpупцiї, pозбазаpюванню, пpихватизацiї народного майна кеpiвниками piзного piвня з одного боку та зубожiнню i зневipi наpоду – з iншого. Якби, пpимipом, «наші» олігархи сповідували нацiональну iдею i мали нацiональну гiднiсть, то не ховали б гроші в офшорних зонах, а інвестували б у нашу економіку.

Навіть тепер, після Другого Майдану всю владу в Україні контролюють політики, у яких національна ідея ще не спрацювала. Вони, звичайно, намагатимуться, щоб і ми, українці, її забули. Тому так завзято знищують нашу мову, ліквідовують нашу освіту, руйнують нашу науку, економіку…

ХТО ТА ЧОМУ НЕ ЛЮБИТЬ І БОЇТЬСЯ НАЦІОНАЛІСТІВ?

Відомо, що патріоти на державних посадах працюють у десятки разів краще і продуктивніше, ніж інтернаціоналісти. Але ж у нас все ще панують імперські порядки, які передбачають високі ставки і широкі пільги всіляким державним службовцям. Тому до державної служби тягнуться не тільки ті, хто має сили і знання зробити щось корисне народу, а й ті (в першу чергу!), хто хоче жити краще за інших або мати більше можливостей шкодити нашому народові. Як відрізнити чесного і розумного патріота від прихованого інтернаціоналіста, коли сьогодні всі навчилися промовляти патріотичні промови, співчувати знедоленим і обіцяти? Тільки за результатами праці. Адже будь-хто, готуючись зайняти державну посаду, має думати, що і як він зробить на користь державі. І якщо впродовж 100 днів у нього нічого не вийшло, то такому варто залишити державну службу на 5 -10 років. Націоналіста від інтернаціоналіста можна відрізнити по ставленню до державної мови, державної служби, державного майна. Справжнім націоналістам огидно красти.

То чому ж нашi кеpiвники так люблять пpизначати на деpжавнi посади iнтеpнацiоналiстiв i так сахаються нацiоналiстiв? По-пеpше, тому, що iнтеpнацiоналiсти думають тiльки пpо те, як збагатитися за pахунок нашого наpоду, i їх мало хвилює, правильну чи неправильну спpаву pобить начальство, добpо чи зло воно твоpить. Вони нiколи не супеpечать кеpiвництву i на словах завжди пiдтpимують його. Тобто iнтеpнацiоналiсти дуже зpучнi i pучнi, з ними легко i пpиємно пpацювати, особливо славолюбцям. По-дpуге, вони не стануть заважати пiдлеглим шахpаям pобити свою спpаву, а пiдлеглим ледаpям або неукам байдикувати, хоч це і завдавало неабияких втpат деpжавi. Зрозуміло, що такі непатріотичні підлеглі, у відповідь нiколи не поскаржаться на інтернаціоналістів, – вони їх теж цілком влаштовують.

Hацiоналiсти, навпаки, звертаються до кеpiвництва з корисними і прибутковими для держави і народу iдеями та пpопозицiями, вимагають негайно полiпшити спpави, вжити заходiв тощо. З ними начальству незатишно i важко пpацювати. Вони незpучнi в упpавлiннi, з ними неможливо домовитися на здiйснення брудної спpави. Вiд них важко пpиховати злочин. Вiд пiдлеглих націоналісти вимагають сумлiнної пpацi на коpисть наpоду, всiх контpолюють, звiльняють ледаpiв, шахpаїв вiддають на суд. Уявiть собi, як до нацiоналiстів ставляться спiвpобiтники-iнтеpнацiоналiсти, яким доводиться пpиховувати вiд них хабаpi, пpогули, pозбазаpювання деpжавного майна, байдуже ставлення до пpацi.

З вищеназваних причин націоналісти – найзапеклiшi воpоги для всякого pоду iнтеpнацiоналiстiв, зpадникiв, шахpаїв, кpадiїв, злочинцiв. Тому їх так не люблять iнтеpнацiоналiстичнi засоби масової iнфоpмацiї. Тому їх так ненавидять шовiнiсти, сiонiсти, комунiсти, соцiалiсти. Тому їх оббpіхують, замовчують, вiдтiсняють вiд важливих спpав, щоб за них не знали або зневажали їх співвітчизники. Чеpез це наpод теpпить збитки вiд кудюкiних i кpавчукiв, лазаpенкiв i кінахів... I безліч таких в наших упpавлiнських стpуктуpах, i нiхто не знає, скiльки в нас укpадено, скiльки нами не зpоблено, скiльки нами втpачено.

Оскільки представники олігархічних і лівих партій не визнають нашої національної ідеї, то вони і не здатні вирішувати наші національні проблеми. Думати про народ, продукувати корисні ідеї для вирішення насущних проблем народу можуть лише націоналісти. Саме через те, що націоналісти навіть у роки незалежності були відсторонені від влади і не мали ніяких можливостей втілювати у життя свої ідеї, суспільство дійшло до такого життя, коли політика, економіка, виробництво, стан соціального забезпечення дітей, пенсіонерів, інвалідів, наука, культура тощо – все переживає суцільну глибоку кризу.

Щоб ізолювати народ від націоналістів, не випустити українців із «братніх обіймів» росіян, шовіністи з усіх сил перешкоджають поверненню українців до рідної мови, власної історії і своєї культури. Саме вони весь час протиставляють українцям західних областей, мешканців південних і східних областей, яких російські комуношовіністи за допомогою голодоморів і репресій зробили російськомовними, відірвали від рідної культури і церкви, нав’язали їм свою історію і своїх кривавих вождів. Хіба стали би ми всі 23 роки у незалежній державі терпіти таке свавілля олігархів і комуношовіністів, якби були впевнені, що більшість українців Східної і Південної України підтримає енергійні виступи патріотів, коли настане година звільнитися від неукраїнської влади? Тому перед кожним свідомим українцем стоїть важливе завдання донести правду про нашу і чужу мову, культуру, віру, історію до кожного співвітчизника, який ще не вирвався з лабет чужої імперії. Як тільки ми об’єднаємося навколо своїх національних цінностей, то вже ніхто не завадить нам жити по-українськи серед інших вільних народів Європи.

Коли представники влади патріотів-націоналістів називають фашистами, це означає, що владу в державі захопили ворожі народу шовіністи чи сіоністи.

НАЦІОНАЛІЗМ СЕРЕД ІНШИХ ІЗМІВ

Кожна нація має свою національну ідею. Про національну ідею українців йшлося вище. Націоналісти – це свідомі, принципові, самодостатні патріоти свого народу, які борються за втілення національної ідеї силами (і за рахунок) своєї нації. Метою Росії завжди було знищення нашого народу шляхом його денаціоналізації і поступового змосковщення. Ще й зараз різні російські політики, інтелігенти, гумористи галасують: «Росія і Украіна – ето одно і то же» і тому радять нам відмовитися від своєї мови, забути свою історію і культуру. Тільки завдяки боротьбі українських націоналістів український народ зберіг свою самобутність і сили для облаштування України серед народів вільної і демократичної Європи. Саме тому росіяни патологічно ненавидять українських націоналістів.Патріоти імперій, які борються за втілення національної ідеї свого народу за рахунок інших народів, – це нацисти (шовіністи та фашисти, як їх прийнято називати в Московії). Це на їхній совісті війни, голодомори, репресії та інші криваві злочини проти багатьох народів.

Фашизмом російські тлумачні словники називають відверту терористичну диктатуру найбільш реакційних імперіалістичних елементів фінансового капіталу. Вважається, що фашизм виник тільки у ХХ сторіччі, але це не зовсім так. Фашизм має два види, відомі у світі як німецький (промосковські ЗМІ фашизмом називають нацистський режим Гітлера) і російський. Їх об’єднує активний шовінізм – зневажливе, навіть вороже ставлення до інших народів. Німецький різновид фашизму справді виник у ХХ сторіччі. Він був обумовлений тим, що німецька нація, яку нацисти проголосили найвищою і найкращою у світі, за їхніми переконаннями повинна мати більше простору, особливо територіального, для свого розвою. Цим вони виправдовували загарбання чужих територій, знищення народів, переселення їх на гірші землі або поневолення з метою використання на важких роботах. На землі знищених людей планувалося переселення німців.

Російський різновид фашизму, більше відомий як шовінізм, дещо відрізняється від німецького. По суті, російський шовінізм – це дикий фашизм, освячений російською церквою. Сьогодні для росіян фактор нестачі територій має другорядне значення, оскільки вони впродовж багатьох століть активно приєднували землі малочисельних народів Півночі і Далекого Сходу Євразії, тобто тих, які не могли захиститися від росіян. І зараз Російська імперія найбільша у світі. Для росіян впродовж кількох віків найголовніша проблема полягає в тому, щоб збільшити свій, лояльний до імперії, етнос на захоплених малонаселених територіях. Своєї мети вони досягають, по-перше, через зросійщення місцевого населення – саме тому на величезній території між Санкт-Петербургом і Магаданом зникли (розчинились) десятки народів, що колись вільно жили там. Росіяни завжди діяли за правилом: якщо ворог не здається, його зросійщують. По-друге, шляхом переселення в необжиті райони імперії великої кількості людей з інших, густіше населених колоній: України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Білорусії, а також із Північного Кавказу – і поступового їх зросійщення в чужих краях.

Росіяни, ще задовго до появи німецького різновиду фашизму, широко використовували його методи – винищували, виселяли і переселяли народи. Так, ще у ХV ст. московські царі застосовували фашистські дикі методи розправи над вільним населенням Новгорода, Твері, Казані до повного спустошення, перетворення на руїни. А у ХVІІІ ст. легендарний полководець російської цариці Катерини ІІ виселив з Криму майже мільйон українців. Пізніше, у вже ХІХ ст., було виселено кількасот тисяч татар і адигейців, а у ХХ столітті виселялися чеченці та інгуші, німці і кримські татари… Та найбільше потерпіла від «старшої» сестри Україна, в якій тільки у ХХ столітті було безпосередньо знищено понад 25-30 мільйонів українців і близько 10 мільйонів виселено за Урал та на Північ. На їхнє місце в Україну задля її змосковщення переселено майже 10 мільйонів росіян.

Коли у ХХ столітті росіяни впровадили більшовицьку версію Російської імперії, вони прикривали шовінізм комуністичним інтернаціоналізмом, який став імперською ідеологією втручання у внутрішні справи інших народів з метою їх поневолення і подальшого знищення шляхом мовної, культурної, освітньої інтервенції. Згадаймо, як інтернаціоналісти різного походження після перевороту 1917 року утворювали в Україні комуністичні партії та уряди, в яких не було українців. Російський варіант інтеpнацiоналiзму веде вpештi-pешт до викорінення мов, релігій, культур усіх народів імперії задля всебічного розвитку однiєї нацiї, звичайно, російської, як це було в СРСР, із подальшим злиттям всіх народів в одну націю, звісно, російську. Щоб якнайшвидше досягти мети, впровадили постійні репресії проти інтелігенції і заможних селян, проти бідняків – голодомори, а наших воїнів майже неозброєними російські маршали кидали в бій проти фінів, а потім проти німців на вірну загибель. Ну, а про економічне гноблення і говорити не варто – брали «старші брати» у нас все, що хотіли і скільки хотіли. Останній шмат хліба (під час розкуркулення) вибивали з рук дитини… Росіяни в боротьбі з українством розробили і широко використовували методи, порівняно з яким німецькі газові камери (вперше розроблені і використані москалями) можна вважати дитячими пустощами. Йдеться про добре сплановані і безжалісно проведені голодомори, від яких у ХХ сторіччі загинуло більше 10 мільйонів українців та розправу з західними українцями (а це, здебільшого, жінки, дівчатка), що своїми кістками удобрили землі Колими.

Фашизм, шовінізм, сіонізм визначені ООН як антилюдські ідеології, а боротьба народів на своїй землі за визволення проти будь-якої агресії і окупації визнана законною і справедливою.

Український націоналізм – це найвища форма патріотизму. Впродовж 800 років бездержавності українські націоналісти допомагали українському народу зберегти мову, любов до своєї землі, давню культуру. Справжні націоналісти ні за яких обставин не можуть зрадити свій народ, бо боротьба за справедливість для свого народу є ідеологічним підґрунтям націоналізму. Націоналісти не скривають своїх цілей і завдань, діють відкрито. Ідеології шовінізму та фашизму, маскуючись вищими інтересами, ведуть до війн і знищення миролюбних народів. Тому їх офіційно ніхто не проголошує своїми. Проте бачимо, що Московська орда з перших своїх кроків керується саме ними, хоч і скриває своє втручання за братньою допомогою, визволенням, місіонерством.

Ідеології лібералізму та консерватизму допускають можливість експлуатації бідних людей і народів багатими. На відміну від них, націоналісти, хоч і визнають можливість існування бідних і багатих людей та народів, обґрунтовують це лише різним характером людей та особливостями менталітету різних народів: розумніший, талановитіший, здібніший, працьовитіший має жити краще неуків, невігласів, ледарів.

Фактично націоналіст не може бути надто багатим (як безмежно жадібний олігарх), бо всі свої прибутки прагне вкладати в розширення виробництва або в розвиток нації: освіту, науку, культуру, спорт тощо. Адже він розуміє, що краще жити серед освічених, розумних, красивих і щасливих громадян, ніж поміж злиденних неуків та нещасних невігласів. Тому націоналіст не буде тримати валюту за кордоном або скуповувати там палаци та земельні масиви. Якщо письменник не може найти коштів для видання потрібної народу книги, якщо науковець не має можливості придбати обладнання, необхідне для проведення експериментів, якщо винахідник не знає де взяти грошей, аби виробити зразок свого винаходу, то вважайте, що в державі немає справжніх націоналістів. Тож в школах і вишах має бути впроваджена програма виховання націоналістів.

Роль націоналізму особливо велика зараз, коли «українська влада», прикриваючись патріотичними гаслами, проводить антинародну внутрішню і зовнішню політику та прискорену денаціоналізацію, коли багато українців зневірилося у своїх силах і здатності збудувати сильну , багату, щасливу і справедливу для всіх своїх громадян державу.

Сучасний розподіл політичного спектра України дозволяє антиукраїнській владі тримати український народ у постійній напрузі очікування все нових і нових негараздів у соціальній (подальше погіршення життя), економічній (зростання безробіття, інфляція, девальвація), політичній (приєднання до російського простору) сферах.

Антинародна влада за допомогою підпорядкованих їй ЗМІ поставила в центр українського політикуму кланові та олігархічні партії, а націонал-демократичні назвала правими, які начебто разом з лівими утворюють ліву і праву опозицію до влади. При такому розподілі олігархи отримали можливість проголосити себе «центристами» — представниками народу, а лівих і правих називати деструктивними силами, що гальмують процес розбудови незалежної України. Крім того, треба чітко розрізняти цілі лівої і правої, націонал-демократичної опозиції. Якщо опозиція, яку тепер у нас називають правою, бореться за владу, щоб мати можливість захищати інтереси народу від інтернаціоналістських кланів та партій, підняти рівень життя народу і приєднати Україну до кола розвинених демократичних країн Європи, то ліва опозиція (партії комуністична і соціалістична) намагається повернути собі владу, щоб довести до кінця соціалістичний експеримент із перетворення громадян на рабів комуністичного режиму і завершити об’єднання народів в одну, звичайно, російську націю. Тому фракції Мороза і Симоненка у Верховній Раді завжди підтримували і Кучму, і його пропрезидентську більшість, коли йшлося про утворення нового союзу з Росією. А якщо ліві й критикували кучмівську владу, то в основному за повільні темпи інтеграції з Росією.
В парламенті будь-якої країни політичний центр повинні займати патріотичні партії. Зліва від них працюють соціалістичні партії, а ще лівіше в деяких, частіше у відсталих і недемократичних країнах, є й деструктивні комуністичні партії. В Україні ще немає справжніх національних українських соціалістів і комуністів. А ті, що називають себе так, поки що ходять під чужими прапорами та з портретами чужих вождів, авторів окупації України, її безправ’я і бідності. Ці партії за своєю суттю є колабораціоністськими.

Партії, які при сучасній антиукраїнській владі вважаються центристськими, в демократичному суспільстві вважались би крайнє антинародними клановими угрупованнями, бо вони антигуманні, імперські. Про це свідчать результати праці урядів, очолюваних лідерами партій влади: НДП, СДПУ(о), БЮТ, «Регіонів», «Трудової України», «Промисловців і підприємців» тощо. «Hовий центpизм» прокучмівських партій виходить за межi лiвої i пpавої оpiєнтацiї. Дії представників цих партій в урядах та запpопоновані ними закони пpомовисто свiдчать пpо антинаpоднiсть цiєї течiї укpаїнської полiтики.

Коли в Україні буде українська влада, політичний спектр партій зміниться відповідно до того, що зробили для народу та чи інша партія, незважаючи на те, що проголошували її лідери на передодні виборів.

ВИЗВОЛЬНИЙ ШЛЯХ

Чому, маючи таку привабливу і могутню національну ідею, українці до цього часу не спромоглися втілити її і утворити самодостатню Українську державу?
Чому, замість підтримати на виборах українських націоналістів, значна частка народу все ще віддає голоси комуністичним і олігархічним інтернаціоналістам?
Чому українці дозволяють антиукраїнській владі так відверто і цинічно використовувати для самозбереження адміністративний ресурс, наклеп, шантаж, державні і приватні засоби масової інформації?

На всі ці і багато інших запитань можна відповісти коротко: тому що ми після Переяславської ради дозволили Москві використовувати наш інформаційний простір для викривлення історичної правди, для оббріхування наших славних патріотів-націоналістів: І.Виговського, І.Мазепу, М.Залізняка, І.Гонту, Т.Шевченка, М.Міхновського, С.Петлюру, С.Бандеру, О.Телігу, мільйони інших українців, формувати з них образ ворогів українського народу, які, мовляв, протидіяли процесу «природного» єднання українського народу з російським. Ще й зараз російські політики, вчені, літератори, навіть гумористи використовують спільний мовний та інформаційний простір для нав’язування нам поняття, що «рускіє і украінци – ето одно і то же!». А якщо так, то навіщо тоді українцям своя держава, своя мова, своя культура, свої патріоти, вчені, поети, артисти? Так, мабуть, і лисиця зайцю казала, поки просилася пустити її в заячу хатку. А потім, хто тільки не намагався, – не міг вигнати її. Лише рішучі дії справедливого Півня допомогли зайцю стати господарем у власній хаті. Отож і українцям, щоб стати господарями у своїй державі, треба за допомогою патріотів-націоналістів вигнати росіян з наших душ, де вони зручно розсілися на правах «старшого брата», щоб врешті-решт самим навести свій порядок у своїй українській хаті.
Уявіть собі велику багатодітну родину, батьки якої раптом надумали працювати і жити не заради щастя і добробуту своїх дітей, а поставили собі за мету дати гарну освіту і зробити багатими дітей сусіда. Навіть вирішили свій город і сад віддати сусідам, аби ті харчувалися краще. Скажете, такого не буває? А хіба українці не чинять подібно до таких недбайливих батьків? Чи вони не розуміють, що, купуючи і читаючи російські книжки і газети, вони вкладають свої гроші у виховання і освіту російських дітей, які стають журналістами і письменниками, перекладачами і науковцями. Чи не знають, що, дивлячись російське телебачення, вони фінансують російських співаків і артистів, політиків і коментаторів, діячів російських театрів і кіно, а також мільйони робітників, задіяних при цьому. Натомість українські діти, які могли б стати письменниками, журналістами, артистами, співаками, робітниками, стають безробітними, змушені шукати роботу за кордоном.

У світі відома істина, що Україна багата держава. Проте багатства України почнуть належати українському народові тільки тоді, коли владу в Україні після 350 років окупації поверне собі саме український народ, а у Верховній Раді, Адміністрації Президента і в Уряді будуть працювати тільки патріоти. Інакше голодомори, репресії, дефіцити, черги, інфляції, девальвації, зубожіння народу і казкове збагачення можновладців продовжиться.

Пройшли ті часи, коли справедливість легше було вибороти війною проти гнобителів. В Європі на початку третього тисячоліття відновити свої права легше мирним шляхом: виборами до вищих органів влади. Для України цей шлях важчий за воєнну дорогу. Бо наш поневолювач – татаромонгольських (московський) ординець – перейняв мову, історію, навіть назву українського народу і проголосив себе нашим старшим братом. Спробуй тепер вирватись з його братніх обіймів! Найлегше це зробити за допомогою люстрації наших посадовців. Впевнений, що якби через детектор брехні пройшли наші офіцери, втрати солдатів на Сході були б у кілька разів меншими.
Немало європейських лідерів знаходяться під впливом російської пропаганди, яка творить у світі негативний образ України і українців. Тож тепер і європейці долучилися до знущань Росії над українцями. Так було перед третім туром президентських виборів у 2004 р., коли представники ОБСЄ розв’язали руки керівникам 5-ї колони Морозу і Литвину для здійснення зрадницької Конституційної реформи і тим самим позбавили майбутнього Президента Ющенка більшості повноважень, необхідних для зміцнення Незалежності і підняття рівня життя народу. А коли Верховна Рада у 2010 році незаконно наділила нового промосковського президента Януковича владою, більшою, ніж потрібно диктатору, європейські організації промовчали. За всі 23 роки незалежності ВР є, скоріш за все, зібранням агентів Кремля, ніж депутатів українського народу, через те і тягне Україну в новий союз з Росією. В Європі цього не розуміють.

Але ж ми повинні розуміти, що нашими вірними союзниками в боротьбі з окупаційною владою Москви, скоріш за все, будуть не байдужа Європа, не далека Америка, а народи: буряти, булгари, татари, ерзя, чуваші, меря, якути тощо, які уже багато сторіч разом з нами бідують в лабетах Московської імперії. Вперше, в 1654 році, ми підписали з Росією тимчасовий договір, бо, не знаючи глибини російського менталітету, повірили в допомогу одновірців проти католицької Польщі. Тож вже через 100 років стали російськими кріпаками. Вдруге, в 1922 році, нас спокусили новою пролетарською ідеологією, а через 3-4 роки почали винищувати репресіями, колгоспами, голодоморами, війнами. Пізніше дефіцитами, чергами, талонами на найнеобхідніші товари чужа, аморальна комуністична влада вичавлювала з наших душ почуття не тільки національної, а й людської гідності. Тому сьогодні нас уже не звабити демократичними обіцянками лідерам партії Регіонів, «Батьківщини», комуністам. Ми не повірили у процвітання в союзі з Москвою і – вийшли на Майдани.

Проте не всі громадяни України розібралися в планах Кремля і діях його 5-ої колони. Російськомовні мешканці деяких областей Сходу і Півдня України, які все ще знаходяться під впливом московської пропаганди, повірили московській брехні про те, що бандерівці та члени правого сектору з Галичини приїдуть «ізгонять русскіх». Вони піддалися на провокації представників 5-ої колони і повірили, що зелена сарана (зєльониє чєловєчкі), яка налетіла з Росії, – єдине, що буде їх захищати. Тож тепер живуть в зоні терору і грабіжництва.

Щоб легше було зрозуміти таку неймовірну поведінку українців, розкажу бувальщину з іншої тонкої сфери. У матері вкрали немовля, щоб використовувати для жебракування. Через два роки жінка таки знайшла дитину і в суді довела, що саме вона є рідною матір’ю трирічної замурзаної і виснаженої дівчинки. Адвокати крадійки намагалися переконати суд не забирати дівчинку у жебрачки, бо дитина вже звикла до неї, навіть любить її, та стала для крадійки головною надією в житті. Й справді, дитина не хотіла йти до рідної матері. Вона прив’язалася до “матері”-жебрачки, бо не розуміла, що та дає їй алкоголь, аби та весь час спала і не турбувала її своїми примхами; що її ніколи не купають, не годують, як треба, нічому не навчають і, навіть, не розмовляють з нею. Та як пояснити все це дитині, яка майже не знає людської мови? Та хіба можна було залишити дитину злодійці назавжди? Розумний адвокат рідної матері залучив психологів, вихователів, лікарів, – і разом вони вирішили цю проблему.

Отже, українська інтелігенція повинна донести зміст національної ідеї до всіх верств народу в усіх областях і допомогти виборцям визначити справжніх патріотів та голосувати тільки за них. А найкращим показником патріотичності може стати відповідність результатів праці планам і обіцянкам, які зазвичай завжди широко розголошуються і рекламуються. Тож кожен виборець повинен пам’ятати й аналізувати не тільки слова, а й справи різних діячів. А ще треба усвідомити собі, що той, хто не ходить на вибори, голосує проти себе і майбутнього своїх дітей.

Наші патріотичні політики теж не завжди ведуть себе відповідально. Часто вони не відрізняють ворогів від патріотів. Не можна боротися з патріотами, патріотичними партіями та суспільними організаціями, якщо вони інакше розуміють деякі проблеми народу або бачать інші шляхи їх вирішення. Треба знаходити порозуміння на основі української національної ідеї. В Україні імперська агентура створила потужну 5-ту колону, яка всіма засобами заважає патріотам втілювати в життя всі пункти національної ідеї, щоб не дати українцям вирватися з московських кайданів. Тому нам не можна боротися зі своїми патріотами через те, що вони, не маючи досвіду, поки що працюють не дуже добре. Патріоти – найцінніший скарб України! Треба допомогти їм вийти на вірну дорогу, аби принести більше користі Україні.

Аби між патріотичними партіями та організаціями налагодити тісну співпрацю, треба заздалегідь узгодити ті пункти національної ідеї, які підтримуються усіма: мова, державність, освіта, армія, економіка тощо. Щоб уникнути суперечок між лідерами політичних сил за посади, треба проводити за спрощеною схемою первинні вибори і визначати рейтинг кожної демократичної партії та їхніх лідерів. Результати первинних виборів треба враховувати при створенні коаліцій, призначенні керівників тощо.

Ще в минулому сторіччі розпочалася епоха глобалізації політики, економіки, виробництва, науки, культури і всього суспільного життя. Це природний процес, і не треба боятися та боротися з ним. Але треба знати, що він має свої позитивні і негативні сторони. Тільки націоналісти здатні використати всі переваги глобалізації на користь народу і захистити його від її небажаних впливів.

ВИСНОВОК

Усі демократичні європейські держави сформувалися у ХVІІ-ХІХ сторіччях на основі національних цінностей. Українці, хоч і почали першими боротися за національну незалежність під проводом Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, програли визвольні змагання.

Чому? Тому що нам протистояли три імперії, що намагалися поглинути Україну: Московська, Польська, Турецька. На початку ХХ століття українці, хоч і прославили себе жертовною боротьбою за незалежність України, але не змогли відбитися від червоної і білої російських армій, німецької окупації та десантів Антанти, яка підтримувала агресивну Польщу і російських «білих» та постачала їм озброєння… Досить було б країнам Антанти заборонити використовувати зброю, призначену полякам та білогвардійцям, проти народів, які виборювали самостійність, і Україна була б незалежною з !919 року.

У 1991 році Україна формально стала незалежною державою, але владу в ній захопили сексоти й агенти КГБ та інші представники 5-ої колони. Вони допомогли Росії знову окупувати наш інформаційний простір і не дали українцям вчасно пізнати правду про те, як завзято Москва впродовж 350 років нищила нашу культуру, мову, інтелігенцію, та й увесь народ, щоб перетворити нас на гній для підживлення інтелекту кацапською імперії.

Наприкінці 1999 року Віктор Ющенко на чолі демократичних сил прорвав блокаду антиукраїнських партій і на посаді Прем’єра впродовж року показав, що патріоти здатні швидко вивести Україну з кризи. Тоді антиукраїнські сили: комуністи, кучмісти, церква Московського патріархату разом висловили Ющенку вотум недовіри. На жаль, ані шахтарі, вчителі та лікарі, яким Ющенко виплатив багатомісячну заборгованість в заробітній платі, створену попереднім урядом Пустовойтенка, ані пенсіонери, яким він повернув пенсії за попередні роки, ані селяни, яким він вперше в незалежній Україні надав допомогу, навіть не спробували захистити цей, такий рятівний для держави і народу, Уряд. Мабуть, тому, що надто довіряли ЗМІ, які майже всі залишилися у власності представників 5-ої колони. Через те і на виборах громадянам було важко визначитися і проголосувати не за якогось сексота, а за чесних патріотів.

Національна ідея українців, як мрія про справедливість для українського народу, тільки тоді почне втілюватися в життя, коли в Уряді і Верховній Раді більшість буде за націоналістами – членами націонал-демократичних партій, а Президентом стане щирий патріот України.

Тобто, найлегший шлях до втілення національної ідеї українців є чесні і справедливі вибори усіх гілок влади. На протидію очманілі від безмежної прихватизації, неконтрольованої наживи за рахунок українських пенсіонерів, селян, робітників, працівників культури, освіти, медицини керівники 5-ої колони, що очолювали ПР, БЮТ, КПУ, блок Литвина, СПУ, СДПУ тощо, завжди застосовують найбрудніші виборчі технології, не гребують фізичними розправами, тільки б не дозволити відбутися справедливим виборам. Навіть під впливом Майдану 2004 р. наша Верховна Рада, очолювана представниками 5-ої колони (Литвином, Морозом, Яценюком), так і не хоч і обіцяла, але так і не зібралася прийняти закон про справедливу виборчу систему. Бо більшість депутатів і досі розраховують ще не раз використати недоліки, ними ж підступно створеного, законодавства, щоб знову привести до ВР представників проросійських партій та блоків.

Тому найголовнішим завданням усіх чесних людей, а не тільки націоналістів, є боротьба за те, щоб з виборчих комісій були виключені люди, які мають брудну репутацію і не користуються довірою громадян. Домогтися цього набагато легше, ніж вимагати перерахунку голосів виборців.

У сучасному світі поневолити народ можна і без військової агресії. Досить використати інформаційний простір і «допомогти» виборцям обрати до вищих органів державної влади представників 5-ої колони або інтернаціоналістів. Ті напишуть такі закони і заведуть такі порядки в державі, що невдовзі всі фабрики, заводи, земля перейдуть у власність іноземців. А щоб народ не розібрався, що і до чого, – нав’яжуть йому другу офіційну мову, яка роз’єднає його, і тим самим дозволить зайдам безконтрольно користуватися державним майном. Чужинці доведуть до жебрацького стану більшість пенсіонерів, інтелігенцію, селян і робітників, а потім почнуть переконувати, що підняти рівень життя в країні можна тільки у союзі з народом, мову якого ми вже знаємо. В сучасній Україні чужі агенти та пропагандисти-агітатори посіли вищі державні посади і тепер зовсім не приховують своїх антидержавних поглядів та шахрайських звичок. Це вони прийняли закони, які дозволяють їм (зайдам – шахраям) створювати так звані «кредитні спілки» та житлові кооперативи дольової участі у фінансуванні будівництв житлових будинків, які просто обдурюючи крали кошти у громадян.

В Україні ворожі ЗМІ щоденно і щогодинно нав’язують нам російську мову, російську культуру, російський гумор тощо. Чому вони так настирливо змосковщують нас? Тому що громадян, які втратять свою мову і культуру, легко використати проти свого народу. Чужомовні українці завжди були гіршими за фашистів і навіть злішими від шовіністів до власного народу. Тепер ми бачимо таких у Донецьку. Саме на підтримку таких «українців» завжди розраховували комуністи, олігархи, а тепер їх знову хочуть використати московські агресори.

Навіть після позачергових виборів президента і депутатів ВР у 2014 році людей не полишає відчуття, що і сьогодні серед можновладців майже немає патріотів і захисників українського народу. Вони уникнули люстрації, тому ми їм не довіряємо. Та й закон про люстрацію, прийнятий ВР для суддів та прокурорів, має суттєві недоліки і зовсім не сприяє очищенню влади. Злочинну недолугість депутатів нової ВР добре видно по прийнятому нею закону про оподаткування житла, яким введено податок на квартири площею більше 70м2 незалежно від того, скільки мешканців на ній прописано. Уявіть: злиденна сім’я з чотирьох дорослих і п’яти дітей платитиме за зайві метри так же, як і багатій, який сам живе в такій квартирі. Чомусь ніхто не запропонував узаконити нарешті податок на тих громадян, що мають більше 25-30 м2 житла на одного мешканця. Таку ж антинародну спрямованість мають більшість наших законів.

Чому ми знову проголосували за тих (яценюків, турчинових, чечетових, тимошенків…), хто давно уже показав своє ставлення до люстрації, справедливих виборів, української мови? Тому що вони врахували, як за ці роки змінилося наше ставлення до Москви, і провели виборчу кампанію під антимосковськими гаслами. Заради успіху на виборах Москва дозволила використовувати антикацапську риторику навіть агентам КГБ. Українці надто довірливі, тому й подумали, що вони врятують нас.

Отже знову, як і раніше, український народ плекає надію на майбутню перемогу націонал-демократичних сил в Україні. В цьому повинно бути зацікавлене і світове суспільство. У сучасних умовах ми можемо спостерігати, як борються проти шовінізму чеченські націоналісти і проти сіонізму – палестинські. Таку ж ситуацію олігархи разом з 5-ою колоною готують і для України. Тому поразки українців в боротьбі з Московською імперією та олігархами не можна допустити.
Москва завжди має напоготові цілий набір привидів для агресії проти будь-кого. На сьогодні це – захист російськомовних громадян. І в той же час Москва – цей одвічний терорист і провокатор – постійно наголошує, що, нібито, прагне миру. Тобто діє згідно свого світоглядного гасла: «Дєржі вора!» Тому, враховуючи саму суть Московської імперії, треба визнати, що почуття миру і безпеки не тільки для українців і європейців, а й в усьому Світі, прийде лише тоді, коли вона – імперія зла й насильства – розпадеться або переродиться.

Щоб спрямувати ці процеси на мирний шлях і захистити земну цивілізацію від загибелі внаслідок воєнних конфліктів, політики провідних демократичних держав Світу, особливо найсильнішої і найбагатшої країни США, повинні усвідомити, що гарантія збереження людської цивілізації цілком залежить від повного роззброєння усіх держав Світу. В першу чергу – ліквідації ядерної зброї, як це зробила Україна 20 років тому.

Для цього треба реформувати ООН, посиливши роль Генеральної Асамблеї і скасувавши право «вето» великих держав у Раді Безпеки ООН. Звичайно, деякі агресивні держави, наприклад, Росія, будуть проти роззброєння і реформування ООН. До московського кремля Генеральна Асамблея ООН разом з США та ЄС повинні застосувати всі засоби тиску: економічні, політичні, військові, дипломатичні тощо, щоб присилувати їх погодитися на повне роззброєння разом і одночасно з усіма іншими державами Світу. Саме тепер найзручніший час, коли кремль змушений буде підкоритися вимогам світової спільноти разом зі своїми потенційними суперниками. Давно прийшов час (для поширення правдивої інформації в Світі) видавати газету ООН та мати ефірний час на радіо і телебаченні в кожній (без винятку!) країні Світу. Бо, як бачимо з виступів Путіна, для москалів поки що такі категорії як правда, справедливість, чесність – недосяжні!

Через відсутність патріотів серед можновладців та недосяжність ЗМІ ми не можемо донести свої думки про природу і небезпечність росіян для всього Світу до керівників західних держав, ЄС, НАТО, ООН. Тож це важливе для народів всієї Землі завдання мусить усвідомити і виконати українська діаспора . Для цього під час проведення Світових Конгресів українців треба не витрачати час на вислуховування виступів можновладців, підступних провокаторів («Юлі волю!») та агентів кремля (про вічну дружбу). Краще обговорити, як поліпшити стан просвітництва в Україні та підняти рівень знань про Україну в Світі; як долучити українську діаспору в Росії до захисту України, як підвищити національну свідомість народів Російської федерації та допомогти їм захистити свою мову і культуру від Москви…

Щоб остаточно видворити росіян з окупованих областей Сходу України і Криму, ми повинні перемогти Московію світоглядно, духовно, культурно. У нас все є для цього: і справжня мова, і правдива історія, і глибока культура, і усталений світогляд, яких у росіяни ніколи не було і чи буде. Тільки треба донести до російськомовних громадян України правду про наші цінності. Тоді їм буде легше стати соратниками справжнім патріотам України.



Валентин Кожевніков, «Яка національна ідея українців»(уривок), Київ, 2014


ПРО АВТОРА

Кандидат географічних наук, академік Академії оригінальних ідей, винахідник, мандрівник,публіцист Валентин Кожевніков народився і до 16 років жив в Херсонській обл. Освіту отримав Росії: Туапсінський Морський технікум і Ленінградський університет. Працював в експедиціях і жив у різних кліматичних зонах. У приполярних морях, на хребтах Паміру і Тянь-Шаню, в пісках Кизил-Кум і Кара-Кум, у степах Казахстану не тільки вивчав закони природи, а й спостерігав за життям різних народів, цікавився їхніми звичаями.

В 1991 переїхав до Києва. Після проголошення Незалежності З’явилася можливість друкувати патріотичні статті – більше 250 статей у різних газетах та журналах надрукував. Потім видав кілька книжок: «Важкий шлях до рідної мови», «президент… пРезидент??? Президент!!!» ,і «Звіт за життя перед Україною» та брошури: «Проблеми здорового харчування і фізичної культури», «Яка національна ідея українців», «Сувора розмова про «язик» і мову», «Доля планети і доля людства», «Україна і Росія: сусіди, друзі, брати, вороги?»


ДО ЧИТАЧІВ

Якщо, прочитавши цю книгу, ви стали моїми однодумцями, то придбайте ще 2-3 екземпляри цієї або інших моїх книжок для своїх друзів, щоб вони теж стали нашими спільниками – патріотами України. Перші дві книги «Звіту» та брошури автора можна придбати у книгарнях «Смолоскип» та «Руський центр» на вул. Володимирській 4 в Києві, або замовити за телефонами: (044) 534-64-19 та 050-386-73-01.

Ми уже не на розпутті:
Український день гряде!
А Росію навіть Путін
До пуття не доведе.